— Правильно! Прекрасна думка! — в один голос закричали гості. — У вашого сина дивні здібності, а який тонкий смак! Куди вже нам, старим начотчикам, змагатися з ним!
— Не захваліть його, — розсміявся Цзя Чжен. — Занадто він іще молодий, нахапався поверхових знань і уявив, що осягнув усі премудрості. Я зараз із нього пожартував, подивимося ще, на що він здатний.
Продовжуючи шлях, вони ввійшли до невеликої кам’янистої ущелини, де з розпадини скелі прозорою стрічечкою біг струмочок, низько схиляли пишні крони дерева, полум’яніли на сонці дивовижної краси квіти. Відразу за поворотом відкривалася широка галявина з пагорбами й гаями, з яких немов злітали вгору легкі вежі, з різьбленими балками на дахах, ажурними решіткою й поруччям. Унизу, біля веж, також був струмок, у якому начебто гойдалася замість води розплавлена яшма, від струмочка нагору, ледве не до хмар, височіли скелі. А далі виднілося невелике озерце, обнесене кам’яним поруччям, і місток у три прогони з альтанкою й дикими звірами, що роззявили пащі біля входу, вирізьбленими з каменю.
Разом із гостями Цзя Чжен увійшов до альтанки і, коли всі розсілися, запитав:
— Як би ви назвали цю альтанку, панове?
Хтось сказав:
— У вірші Оуян Сю[153] «Альтанка Старця хмільного» є рядок: «Альтанка стоїть, розпластавши свої крила...» От вам і назва — альтанка Розпластаних крил.
— Що ж, прекрасно, — погодився Цзя Чжен, — але альтанка стоїть над водою, і це має бути зрозумілим з її назви. В Оуян Сю є ще такий рядок: «У гірській долині струменіє потічок». Із нього можна взяти слово «струменіє».
— Цілком правильно, краще не придумаєш! — підхопили друзі. — Давайте назвемо її — альтанка Струмливої яшми.
Цзя Чжен посмикав вуса, трохи подумав і сказав, що хотів би почути, яку назву придумає Баоюй.
— Батенько, звичайно, має рацію, — мовив Баоюй, — тільки Оуян Сю у своєму вірші мав на увазі джерело Нянцюань, що існує й понині, вже хоча б тому така назва не підходить. Крім того, альтанка ця влаштована спеціально для зустрічей із рідними, тому й назва в неї має бути відповідною. А погодитися з тим, що запропонували, значить виявити невігластво й поганий смак. Тут у назві необхідний глибокий зміст.
— Панове, ви тільки послухайте! — розсміявся Цзя Чжен. — Ми хочемо придумати назву, він говорить, що треба звертатися до давніх висловів. Пропонуємо давні вислови — запевняє, що це поганий смак! Що ж, придумай тоді сам!
— Я б назвав її альтанка Струмливих ароматів, а не альтанка Струмливої яшми, — сказав Баоюй. — Хіба це не витонченіше, не оригінальніше?!
Цзя Чжен знову посмикав вуса й нічого не відповів. Гості, бажаючи догодити господареві, заходилися на всі лади розхвалювати таланти Баоюя.
— Напис із двох-трьох слів придумати неважко, — заявив Цзя Чжен. — Нехай спробує скласти парні фрази по сім слів у кожній!..
Баоюй оглянувся, подумав хвилину-другу й прочитав уголос:
Цзя Чжен кивнув і ледь помітно всміхнувся. Гості знову поспішили висловити своє замилування.
Покинувши потім альтанку, вони пішли вздовж ставка, уважно оглядаючи кожну гірку, кожний камінь, кожну квітку, кожне деревце, поки нарешті не опинилися біля побіленої стіни, із-за якої виднілися високі будівлі, що потопали в яскравій, густій зелені бамбука.
— Що за мальовничий куточок! — закричали всі разом.
Через прохід у стіні вони вийшли до звивистої галереї, до якої вела викладена камінням доріжка. За галереєю сховався невеликий будиночок, у ньому було дві світлі кімнати й одна темна, ліжко, письмовий та обідній столики, стільці — от і всі меблі, зате як вони гармоніювали з оздобленням будиночка! Двері однієї з кімнат виходили в сад, де росли грушеві дерева й широколисті банани. З отвору в стіні, що оточувала внутрішній дворик, витікав струмочок. Обгинаючи будиночок, він біг повз ґанок, через передній двір і зникав у бамбуковому гайку.
— А тут красиво, — зауважив Цзя Чжен. — У місячну ніч зазирнути сюди, почитати, сидячи біля вікна, — що може бути прекрасніше!
Він глянув на сина, і той злякано потупився. Виникла пауза. Щоб перервати тяжке мовчання, гості спробували почати розмову.
— Добре б цьому місцю дати назву з чотирьох слів, — зауважили двоє.
— Що ж саме ви пропонуєте? — запитав Цзя Чжен.
— «Мальовничий пейзаж ріки Цішуй», — запропонував один.
— Заяложена, — похитав головою Цзя Чжен.
— «Куточок давнього парку Суйюань», — сказав інший.
— Теж не годиться.
Цзя Чжень, що дотепер мовчки стояв поблизу, раптом про мовив:
— Нехай запропонує брат Баоюй.
— Він іще нічого не придумав, — усміхнувся Цзя Чжен. — Тільки й знає, що висміювати інших. А це доводить, що він легковажний і дурний!
— Але що поробиш, якщо міркує він переконливо?! — розвели руками гості.
— Не треба йому потурати, — сказав Цзя Чжен і звернувся до Баоюя: — Можеш говорити все, що тобі заманеться, але тільки після того, як висловлять свою думку інші. А тепер відповідай, є хоч одна достойна назва серед уже запропонованих?
— Мабуть, ні, — сказав Баоюй.
— Справді? — здивувався Цзя Чжен.
— Адже це місце одним із перших удостоїть своїм відвідуванням гуйфей, тому назва має бути врочистою, — мовив Баоюй. — Можна й із чотирьох слів, але навіщо придумувати, якщо в стародавніх є готовий вислів?
— Хіба ми не в стародавніх зустрічаємо ріку Цішуй і парк Суйюань?
— Все це нудно й невиразно, — проговорив Баоюй, — я б сказав: «Урочисте явлення фенікса».
Гостям знову дуже сподобалось, і Цзя Чжен похитав головою:
— Ну й тупак же ти! Хочеш, як Мовиться, через тонку трубку побачити все небо, мискою вичерпати ціле море! — І наказав: — Склади-но краще парний напис!
Баоюй не замислюючись прочитав:
Цзя Чжен знову похитав головою. Подумав і сказав:
— Ніяких достоїнств у цих рядках я не бачу, — після чого підвівся і повів гостей до виходу, потім раптом круто повернувся до Цзя Чженя:
— Будиночки й двори споруджено, столи та стільці розставлено — це добре, а от чи готові запони, фіранки й старовинні прикраси?
— Останніми днями нам привезли багато меблів і всіляких прикрас, — відповів Цзя Чжень, — і все це буде незабаром розставлено й розвішано. Щоправда, я чув учора від брата Цзя Ляня, що ще не всі запони та фіранки готові, тільки половина. Адже їх замовили після того, як почалося будівництво й було складено плани та розрахунки.
Цзя Чжен зрозумів, що прикрасами Цзя Чжень не відає, і розпорядився покликати Цзя Ляня. Той негайно з’явився.
— Скажи-но мені, скільки має бути всього запон, фіранок, чохлів та інших таких речей, скільки в наявності й скількох бракує?
Цзя Лянь витяг із-за халяви чобота список, пробіг очима й доповів:
— Великих і малих запон із шовку, витканого драконами, із шовку, вишитого квітами, з кеси[155] — сто двадцять штук; у наявності вісімдесят, бракує сорока. Фіранок малих — двісті штук; у наявності всі двісті завіс із червоної вовни, сто — із плямистого бамбука сянфей[156], сто — з бамбука, переплетеного золотим шнуром і вкритого червоним лаком, сто чорних бамбукових фіранок, двісті фіранок, обшитих різнобарвною бахромою; поки в наявності половина кожного найменування, інші будуть готові під кінець осені, не пізніше. Чохли для стільців і табуреток, скатертини, покривала для ліжок — по тисячі двісті штук кожного виробу, — у наявності все.
154
155
156