— Аби спорудити будинок у такім місці, треба бути геть-чисто позбавленим смаку! — невдоволено зауважив Цзя Чжен.
Біля будинку, тільки-но ввійшли у ворота, зненацька побачили витончену гірку з найрізноманітніших каменів вигадливої форми; ця гірка заслоняла собою сховані в глибині двору будівлі. Ні дерев, ні квітів не було, зате росли різні трави: дивовижні ліани й плющ звішувались із гірки, пробивалися між камінням, обвивали колони будівель, обплутували сходинки ґанку, повзли по даху, смарагдовими гірляндами гойдалися в повітрі, переплітаючись між собою подібно до золотих шнурів; деякі цвіли, і квіти їх нагадували чи то кіновар, чи то коричник і так пахли, що аромату інших квітів зовсім не відчувалося.
— Ого, цікаво! — вигукнув Цзя Чжен. — Що це за рослини?
Йому пояснили, що це плющ і ліани.
— Хіба вони так чудово пахнуть? — здивувався Цзя Чжен.
— Ні, звичайно, — знову втрутився Баоюй. — Серед цих рослин є, звичайно, плющ і ліани, але аромат ллється від поллії й запашної лігулярії. А це, імовірно, гарденія, а то — золотава пуерарія. Оця трава називається звіробій, а там росте духмяна яшмова ліана. Червоні квіти — це пурпурна рута, сині — ірис. Мені здається, тут зібрані всі дивні трави, що згадувалися в «Лісао»[159], а серед них, здається, м’ята, імбир, шовковий шнур і фіолетовий оксамит. Є ще кам’яне вітрило, прозора сосна, очерет фулю — вони зустрічаються в Цзо Тайчуна[160] в його «Оді про столицю князівства У». А зелені паростки, червоний перець і витончений лотос, які я бачу тут, можна знайти в «Оді про столицю князівства Шу». Але вони створені за давніх літ, старі назви забуто, й ці рослини тепер називають по-іншому, залежно від їхньої форми...
— Тебе не запитують, — осадив сина Цзя Чжен.
Баоюй відразу замовк і позадкував.
Цзя Чжен оглянувся й пішов до критих галерей обабіч будиночка. Сам будиночок складався з п’яти кімнат, там були тераси й навіси із мат; майстерно пофарбовані стіни й затягнуті тонким зеленим шовком вікна надавали йому скромного і суворого вигляду.
— Що може бути приємнішим, аніж готувати чай на цих терасах і грати на цині, — зітхнувши, мовив Цзя Чжен, — тут навіть пахощі не потрібні. Усе влаштовано щонайкраще, і я сподіваюся, що у вас, панове, знайдеться достойна назва, що прикрасить дошку над входом до цього будинку, і нам не доведеться червоніти через те, що напис недосконалий.
Усі запосміхалися, заговорили:
— Мабуть, кращої назви, ніж «Запашний вітер і запашна роса», не придумати.
— Що ж, це непогано, — погодився Цзя Чжен. — Але як бути з парним написом?
— Я вже придумав, — відгукнувся один із гостей. — Нехай усі послухають і висловлять свою думку.
І він голосно прочитав:
— Прекрасно! — закричали всі разом. — От тільки слова «скісні промені» не дуже годяться!
Тут гість, який запропонував напис, навів стародавній вірш: «Двір сповнений ароматом трав зелених, при скісних променях не стримати сліз...»
— Яку зневіру наводять ці рядки! — вигукнув хтось, відбиваючи явно загальну думку.
— Дозвольте, я запропоную свій парний напис, — заявив один із гостей, — а ви розсудите, що добре в ньому, що погано!
І він прочитав:
Цзя Чжен посмикав вуса, подумав, але замість того, щоб скласти парний напис, як мав намір, прикрикнув на Баоюя, що стояв поруч:
— Ну, чого мовчиш, тепер твоя черга! Чекаєш особливого запрошення?
— У цьому місці ніщо не нагадує ні золотоподібної орхідеї, ні місячного світла, ні піщаної коси, — відповів Баоюй, — і коли, наслідуючи стародавніх, іти таким шляхом, то, хоч би придумали ми й двісті написів, жоден не згодиться.
— І звідки в тобі стільки дурощів! — розвів руками Цзя Чжен.
Баоюй тим часом вів далі:
— На мою думку, краще напису, ніж «Чистий аромат ірису», і бажати не доводиться, а парний напис я запропонував би такий:
— Так це ж наслідування! — заперечив Цзя Чжен. — Щось подібне до цього вже було. Ось послухайте!
— Згадайте «Вежу Феніксів» Лі Тайбо[163], це ж наслідування «Вежі жовтих журавлів»! — зауважив один із гостей. — Головне, щоб наслідування було майстерним! А напис, запропонований вашим сином, мабуть, зграбніший рядка «Коли пишу я про листя банана...».
— Та що ви! — посміхнувся Цзя Чжен.
Так, розмовляючи між собою, гості рухалися далі. Незабаром їхньому погляду відкрилися величні палати, багатоярусні пагоди, що піднеслися до неба, та з’єднані між собою критими переходами храми, від яких удалину бігли звивисті стежки. Гілля дерев, що розгойдувалося на вітрі, билось об карнизи храмів і пагод, яшмові орхідеї біля входу вилися по сходинках, прикрашених із двох боків вискаленими мордами диких звірів, золоченими головами драконів.
— Оце і є головна будівля, — оголосив Цзя Чжен. — Мені здається, тут багато надмірностей у прикрасах.
— От і добре! — поспішили відгукнутися гості. — Гуйфей, ваша дочка, звичайно, віддає перевагу скромності, але в її нинішнім становищі така розкіш не здасться їй надмірною.
Невдовзі вони підійшли до арки, прикрашеної вирізаними з яшми драконами.
— Який же напис ми зробимо тут? — запитав Цзя Чжен.
— Найбільше підійде «Острів безсмертних Пенлай», — відповіли гості.
Цзя Чжен нічого не сказав, лише похитав головою. А Баоюй поринув у роздуми. Йому здалося, що він уже бачив це місце, але де й коли, згадати не міг.
Батько звелів йому скласти напис, але Баоюй був так захоплений спогляданням пейзажу, що нічого не чув. Гості ж, думаючи, що хлопчик утомився від понукань батька й нічого більше не може придумати, заходилися вмовляти Цзя Чжена:
— Не треба його примушувати, інші назви можна завтра придумати.
Цзя Чжен тим часом, побоюючись, як би матінка Цзя не затривожилася про Баоюя, холодно посміхнувся:
— Нарешті й ти, тварюко, нічого не можеш сказати! Добре, даю тобі день строку, якщо завтра не складеш достойний цього найпрекраснішого місця напис, пощади не жди!
Цзя Чжен покрокував далі, але тут оглянувся й визначив, що вони пройшли від воріт лише малу частину всієї відстані. На щастя, у цей момент підійшов служник і доповів:
— Пан Цзя Юйцунь прислав людину засвідчити вам свою повагу.
— Жаль, що ми не встигли всього оглянути, — мовив Цзя Чжен, — інше мигцем побачимо, коли перейдемо на інший бік.
Незабаром вони підійшли до моста, під яким текла чиста, як кришталь, річка. Міст стояв на греблі, що подавала воду всім струмочкам.
— Як би ви назвали цю греблю? — запитав Цзя Чжен.
Баоюй сказав:
— Оскільки гребля перегородила головний струмок, що бере початок біля джерела Струмливих ароматів, найкраще назвати її гребля Струмливих ароматів.
— Нісенітниця! — кинув Цзя Чжен. — Що значить «струмливі аромати»?
Поки вони йшли, їм раз у раз на шляху попадалися світлі зали, очеретяні хатини, купи каменів, побачили вони й буддійську кумирню біля підніжжя гори, і храм у густому гаї, довгі галереї й звивисті гроти, квадратні палати й круглі альтанки. Заходити в них уже не було часу.
159
162
...