Служниці слухняно закивали.
Дайюй, що ніяк не могла спекатися Баоюя, змушена була встати.
— Дай мені спокій, інакше піду! — рішуче заявила вона й рушила до виходу.
— А я піду за тобою! — сказав Баоюй.
Він узяв гаманець і хотів повісити на пояс, але Дайюй відняла гаманець:
— Адже ти хотів його мені віддати, а тепер забираєш? І не соромно тобі?
Вона захихикала.
— Мила сестрице, зший мені інший мішечок! — попросив Баоюй.
— Добре, зшию, якщо буде бажання.
Розмовляючи між собою, вони вийшли з будинку й вирушили до пані Ван, де застали Баочай. У кімнатах панувало надзвичайне пожвавлення.
Виявилося, Цзя Цян привіз із Гусу дванадцять дівчаток і запросив учителя для їхнього навчання. Тітонька Сюе перебралася в тихий відокремлений будиночок у північно-східному кутку, а сад Грушевого аромату упорядкували, і там оселилися дівчатка та вчитель. Іще до дівчаток приставили старих, які колись уміли співати й танцювати. Витратами, платнею, купівлею необхідних речей доручили відати Цзя Цяну.
Дружина Лін Чжисяо тим часом доповідала пані Ван:
— Прибули дванадцять буддійських і лаоських черниць, отримано двадцять комплектів лаоського одягу. Є серед черниць одна з неголеною головою[168], уродженка Сучжоу, предки її з ученого стану, але, оскільки із самого дитинства вона була хворобливою, довелося купити заступників[169]. Але всі старання виявилися марними — дівчина видужала лише після того, як вступила в секту порожнечі. От чому, ставши черницею, волосся вона так і не поголила. Їй зараз вісімнадцять років, звати її Мяоюй — Прекрасна яшма. Батьки її померли, при ній лише дві старі мамки та дівчинка-служниця. Вона чудово розуміється на літературі, осягла всю глибину канонічних книг і гарна собою. Прознавши, що в місті Вічного спокою є священні реліквії богині Гуаньїнь і старовинні канонічні книги, написані на пальмових листках, вона торік разом зі своєю ігуменею, майстринею ворожити, приїхала до столиці й оселилася в монастирі Муні за Західною брамою. Минулої зими ігуменя померла й перед смертю звеліла Мяоюй залишатися тут, ні в якому разі не повертатися на батьківщину, і чекати, поки здійсниться приречення долі. Тому Мяоюй не супроводжувала труну з тілом покійної на батьківщину.
— Чому ж ви її до нас не запросили? — запитала пані Ван дружину Лін Чжисяо.
— Ми запрошували, а вона каже: «У знатних будинках людей утискують, і я туди не піду!» — відповіла та.
— Все ясно, адже вона із чиновницької родини, а значить — чванькувата, — кивнула пані Ван. — Може, послати їй письмове запрошення?
Дружина Лін Чжисяо кивнула й вийшла, щоб наказати переписувачеві скласти листа і розпорядитися щодо паланкіна для Мяоюй.
Якщо прочитаєте наступний розділ, дізнаєтеся, що сталося далі.
Розділ вісімнадцятий
Юаньчунь з ласки імператора провідує батьків;
Баоюй на радість усій рідні розкриває свої таланти
Тим часом до покоїв пані Ван увійшов чоловік, доповів, що для обтягування різних речей потрібні шовкові тканини, і попросив Фенцзє розпорядитися. Слідом за ним до Фенцзє прийшли просити дозволу одержати золотий і срібний посуд. Загалом, у пані Ван і служниць із головного панського будинку не було ні хвилини вільної.
Баочай розуміла, як нелегко доводиться пані Ван, і сказала:
— Ходімо, не будемо заважати.
Вона підвелась і попрямувала в покої Інчунь, за нею пішли й інші.
Майже весь час пані Ван минав у турботах. Тільки до десятого місяця все було готове до зустрічі гуйфей, і розпорядники робіт здали все, що їм було призначено, у відповідності з рахунками й описами. Кімнати обставили щонайкраще, розклали в кожній письмові приладдя; були закуплені журавлі, гуси й кури для саду, а також олені й зайці. Дівчатка під наглядом Цзя Цяна розучили чи то двадцять, чи то тридцять актів із різних п’єс. Буддійські та лаоські черниці вправлялися в читанні священних книг.
Тепер нарешті Цзя Чжен трохи заспокоївся й запросив у сад матінку Цзя, щоб вона сама все перевірила й оглянула.
Лише після цього Цзя Чжен написав шанобливе повідомлення до двору. У той же день прийшла відповідь імператора, в якій він милостиво дозволяв гуйфей у п’ятнадцятий день першого місяця майбутнього року — під час Свята ліхтарів — відвідати батьків. У палаці Жунго ні вдень, ні вночі не знали спокою, так що навіть не вдалося відсвяткувати як слід Новий рік.
Не встигли отямитись, як підійшло Свято ліхтарів. Восьмого числа прибув головний придворний євнух, аби все оглянути й зробити останні розпорядження, а також вибрати місця для переодягання, відпочинку, прийому поздоровлень, улаштування бенкетів, нічлігу. Потім прибув старший євнух, який відає охороною, з безліччю молодших євнухів, які розташувалися в наметах. До найменших подробиць були зазначені виходи та входи для членів родини Цзя, місця подачі їжі та здійснення церемоній. По дорозі до палацу Жунго чиновники з відомства робіт і столичний градоначальник стежили за порядком на вулицях.
Під наглядом Цзя Ше та його помічників майстрові вишивали квіти на святкових ліхтарях і готували феєрверк. Отже, у чотирнадцятий день першого місяця — переддень приїзду гуйфей — усе було готове. У цю ніч ніхто в палаці не спав.
Нарешті настав п’ятнадцятий день. Матінка Цзя й інші жінки прокинулися дуже рано, ще о п’ятій варті, та одяглись у відповідності до звання та становища.
Сад був прикрашений багатими полотнищами, з витканими на них танцюючими драконами та феніксами; все навколо виблискувало золотом і сріблом, сяяло перлами й коштовним камінням; із кадильниць пливли ароматні димки пахощів, у вазах пахли троянди. Стояла глибока й урочиста тиша, навіть кашлянути ніхто не наважувався.
Цзя Ше невідлучно перебував на західному кінці вулиці, а матінка Цзя чекала біля воріт. На початку і в кінці вулиці стояли стражники й сторонніх не пропускали.
Раптом приїхав верхи палацовий євнух. Цзя Ше прийняв його й запитав, яку звістку він привіз.
Євнух відповів:
— Ви рано затурбувалися! Гуйфей приїде тільки надвечір. Після полудневої трапези вона о другій годині з’їздить до храму Дорогоцінного духу, поклонитися Будді, о п’ятій годині побуває в палаці Великої світлості на частуванні, разом з імператором помилується святковими ліхтариками й лише після цього вирушить до вас.
— У такому разі, — звернулася Фенцзє до матінки Цзя, — ви можете поки що піти до себе.
Матінка Цзя залишила всі справи по саду під доглядом Фенцзє й вийшла.
Розпорядники наказали розставити воскові свічі, засвітити ліхтарі, а самі повели євнуха до столу. Та несподівано з вулиці донісся кінський тупіт і, засапавшись та розмахуючи руками, прибігли з десять євнухів. Усі зрозуміли, що їде гуйфей, і поспішили зайняти свої місця.
Цзя Ше в супроводі братів і синів вирушив на західний кінець вулиці, а матінка Цзя з жінками — за головні ворота. Усе стихло.
Незабаром повільно під’їхали верхи два палацові євнухи й біля західних воріт спішилися. Коней негайно ж повели за намети — там їх чекала охорона, а євнухи стали біля воріт, повернувшись обличчям до заходу. Невдовзі точнісінько так прибули ще два євнухи. Незабаром їх зібралося близько двох десятків. Здалеку донеслися музика й удари барабанів. Парами пропливли прапори із зображенням феніксів, за ними проїхали прапори із зображенням драконів, палацові опахала з фазанячих крил, золоті кадильниці з імператорськими пахощами. Пронесли парасоль на кривій рукоятці з візерунком із семи феніксів, головний убір, халат, пояс і туфлі гуйфей, надушену хустку, вишиту головну пов’язку, полоскальницю, мітелку, щоб змахувати пил, та безліч інших речей. І от нарешті з’явилися вісім євнухів, які, чинно і статечно прямуючи, несли на плечах розшитий феніксами світло-жовтий імператорський паланкін із позолоченим верхом.
168
169