Прочитавши вірші, Юаньчунь залишилася задоволена й похвалила Баоюя:
— Він справді робить величезні успіхи.
А потім сказала, що із чотирьох віршів найкращий «Майорить прапор у Селі абрикосів», і, взявши пензля, переробила напис «Гірське сільце Хуаньге» на «сільце Запашного рису». Потім вона звеліла Таньчунь набіло переписати вірша й наказала одному з євнухів віднести їх у флігель. Там вірші прочитали Цзя Чжен та інші чоловіки й висловили своє замилування. А Цзя Чжен підніс Юаньчунь «Оду про побачення з рідними».
Потім Юаньчунь розпорядилася почастувати Баоюя й Цзя Ланя.
Цзя Лань, треба сказати, був зовсім іще малий, але, дивлячись на матір і дядька, привітав гуйфей з усіма належними церемоніями.
Тим часом Цзя Цян привів дівчаток-акторок, стояв з ними біля входу і з нетерпінням чекав вистави. Аж тут прибіг євнух з верхніх кімнат і сказав йому:
— Вірші складати вже закінчили, давайте скоріше програму вистави.
Цзя Цян не гаючись передав йому програму, а також іменний список дванадцяти дівчаток.
Для вистави були відібрано сцени «Веселий бенкет», «Моління про оволодіння мистецтвом шиття», «Доля безсмертного» і «Душа, що відлетіла»[186].
Цзя Цян швидко закінчив приготування, і вистава почалася. Голоси були до того сильні, що здавалося, скелі валяться, рухи в танцях такі стрімкі, немов самі демони пустилися в танок. Гра дівчаток-акторок була досконала, і скорботу й радість вони передавали з непідробною щирістю. Відразу після вистави з’явився євнух із золотим блюдом, повним солодощів, і запитав:
— Хто з вас Лінгуань?
Цзя Цян одразу зрозумів, що солодощі призначені для Лінгуань, поспішно прийняв подарунок, а Лінгуань звелів віддати низький уклін.
Євнух тим часом вів далі:
— Гуйфей звеліла передати: «Лінгуань надзвичайно гарна, нехай виконає ще дві сцени на власний розсуд».
— Слухаюся! — сказав Цзя Цян і наказав Лінгуань виконати «Прогулянку в саду» і «Перерване сновидіння».
Лінгуань затялася, вона вважала, що це не її роль, і побажала виконати «Взаємну змову» та «Сварку». Цзя Цян змушений був поступитися.
Юаньчунь дуже сподобалася гра Лінгуань, і вона розпорядилася:
— Не занадто стомлюйте дівчинку й гарненько її вчіть!
Вона подарувала Лінгуань два шматки шовку, два гаманці й два злитки — золотий і срібний.
Незабаром Юаньчунь подала знак закінчувати бенкет і вирушила оглядати ті місця, де ще не була. Походжаючи садом, вона раптом помітила буддійський храм, оточений горами. Швидко вимивши руки, увійшла, закадила пахощі й почала кланятися Будді. Відразу придумала для храму назву: «Човен милосердя в морі страждань». Буддійських і лаоських черниць, що перебували в храмі, Юаньчунь щедро обдарувала.
Трохи згодом перед Юаньчунь став євнух і доповів:
— Подарунки приготовлено, прошу вас, володарко, перевірити і вручити.
Із цими словами він подав Юаньчунь список подарунків. Вона уважно його прочитала, ніяких зауважень не зробила й наказала роздати все, як записано. Євнух пішов виконувати веління.
Матінка Цзя одержала два жезли жуї[187] — золотий і яшмовий, посох з ароматного дерева, кедрові чотки, чотири шматки кращого палацового атласу багатства та знатності, чотири шматки шовку щастя й довголіття, десять злитків червоного золота й десять злитків срібла. Пані Сін і рівні їй за званням та за віком одержали такі ж подарунки, за винятком жезлів жуї, посоха та чоток.
Цзя Цзіну, Цзя Ше й Цзя Чжену вручили по дві книги, оправлені самим імператором, по дві коробки дорогої туші, по дві золоті та по дві срібні чашки, а також — тканини для пошиття одягу.
Баочай, Дайюй та інші сестри одержали по новій книзі, по дорогоцінній тушниці й по дві пари золотих і срібних злитків оригінальної форми.
Баоюю й Цзя Ланю піднесли по два золоті та срібні шийні обручі й по дві пари золотих і срібних злитків.
Пані Ю, Лі Бань і Фенцзє вручили по чотири золоті й срібні злитки й по чотири шматки шовку.
Двадцять чотири шматки різних тканин і п’ятсот в’язок монет роздали в нагороду мамкам, нянькам, а також служницям матінки Цзя, пані Ван і панянок.
Цзя Чжень, Цзя Лянь, Цзя Хуань і Цзя Жун одержали в подарунок по шматку шовку й по парі злитків золота і срібла.
Сто шматків різнобарвного шовку, тисячу лянів срібла, кілька глечиків палацового вина роздали людям, які відали облаштуванням саду, робили прикраси, ліхтарі, ставили п’єси. Кухарі, актори, музиканти, співаки та інші одержали триста в’язок мідних монет.
За виявлену милість усі висловили гуйфей удячність, після чого головний євнух оголосив:
— Володарко, час пізній, насмілюся просити вас сісти в коляску й повернутися до палацу.
Юаньчунь ледь не заплакала, але змусила себе всміхнутися, взяла за руки матінку Цзя й пані Ван і без кінця повторювала:
— Не турбуйтеся про мене! Бережіть своє здоров’я! Не треба засмучуватися! Милість Найвищого безмежна, і всім вам дозволено раз на місяць бачитися зі мною в палаці. Але якщо й наступного року імператор дозволить відвідати вас, не будьте такими марнотратними!
Готова розридатися, матінка Цзя не в змозі була вимовити ні слова. Юаньчунь дуже не хотілося розставатися з рідними, але вона не могла порушити порядок, установлений при палаці. Довелося згнітивши серце сісти в коляску.
Матінку Цзя й пані Ван насилу втішили, шанобливо взяли під руки й повели із саду.
Якщо хочете дізнатися, що сталося після від’їзду Юаньчунь, прочитайте наступний розділ.
Розділ дев’ятнадцятий
Чудесної ночі квітка розкриває бурхливі почуття;
тихого дня яшма виливає чарівні пахощі[188]
Наступного дня після повернення до палацу Юаньчунь стала перед імператором, подякувала за милість і доповіла про своє побачення з рідними. Імператор залишився дуже задоволений і розпорядився видати із власних комор різнобарвні шовки, золото й срібло, щоб обдарувати Цзя Чжена та служниць із «перцевих покоїв»[189]. Одначе про це ми докладно не розповідатимемо.
Після кількох днів, проведених у напруженому очікуванні імператриці, мешканці палаців Жунго й Нінго відчули себе втомленими тілесно й духовно. А тут іще довелося два-три дні прибирати всі речі та прикраси. Особливо діставалося Фенцзє, яка, на відміну від інших, не знала ні хвилини спокою. Самолюбна від природи, вона не хотіла осоромитись і трималася з останніх сил, удаючи, начебто їй усе легко й просто.
185
186
187
188