Баоюй замислився. Сіжень міркувала цілком розумно, і заперечити було нічого.
— А якщо стара пані не відпустить? — запитав, помовчавши, Баоюй.
— Стара пані? — здивувалася Сіжень. — Якби припала я до серця їй або твоїй матінці, вони заплатили б нашій сім’ї ще кілька лянів срібла, і я змогла б залишитися. Таке буває. Але є служниці набагато кращі за мене. Ще маленькою була я в служінні у старої пані, потім у старшої панянки Ши Сян’юнь, зараз прислужую тобі. І якщо рідні хочуть, щоб я повернулася додому, вам варто було б, мабуть, мене відпустити без усякого викупу. І вже зовсім нерозумно говорити про те, що ти мене не відпустиш, тому що я тобі добре служу. Я й маю добре служити, інакше бути не може. А піду, заміна завжди знайдеться.
Розуміючи всю справедливість її слів, Баоюй зовсім засмутився:
— Але я хочу, щоб ти залишилась, і нема чого бабусі розмовляти із твоєю матір’ю! Ми дамо їй більше грошей, і нікуди вона тебе не відвезе.
— Звичайно, силоміць мене мама не відвозитиме! — погодилася Сіжень. — З нею можна домовитися, тим більше якщо дати грошей. А не дасте, вона теж не сперечатиметься. Щоправда, у вашій родині таких випадків не було! Людина — не річ, яку можна купити, щедро заплативши продавцеві, але який сенс залишати мене просто так, розлучати без усякої причини з рідними? Ні твоя бабуся, ні твоя матінка на таке не погодяться.
Баоюй подумав, а потім мовив:
— Виходить, ти остаточно вирішила піти?
— Остаточно, — відповіла Сіжень.
Баоюй знову поринув у роздуми: «Хто міг припустити, що ця дівчина виявиться настільки байдужою й забуде про обов’язок?»
— Що ж! — вимовив він зітхнувши. — Знав би я наперед, що так буде, не став би тебе домагатися! Адже я сиротою залишаюся!
Із цими словами він, зовсім убитий, ліг на ліжко.
А Сіжень, треба вам сказати, почувши, що мати з братом збираються її викуповувати, заявила, що до самої смерті не повернеться додому.
— Коли у вас не було чого їсти, — сказала дівчина, — ви продали мене за кілька лянів срібла. А то з голоду вмерли б. Вам пощастило. І мені теж. Я служниця, а їм із панського столу, ніхто не б’є мене, не лає. А ви упорядкували господарство, грошенят підзбирали, незважаючи на те, що вмер батько. Але мало що може трапитися, знову заявляться труднощі, а вдруге продати мене ви не зможете. Вважайте, що я померла. — Вона сплакнула.
Сіжень була непохитна, і мати з братом зрештою погодилися. До того ж за договором Сіжень було продано навічно, але рідні її мали намір скористатися добротою панів Цзя, які не стали б вимагати викуп. У палаці Жунго зі служницями добре обходились, і дівчата, що прислужували в кімнатах старших і молодших панів, були в кращому становищі, ніж дочки в бідних сім’ях. Це, мабуть, і стало головною причиною того, що рідні Сіжень вирішили більше не думати про викуп дівчини.
А вже коли приїхав Баоюй і вони зрозуміли, які стосунки в молодого пана із Сіжень, у них наче камінь упав із душі й навіть з’явилися честолюбні мрії.
Сіжень зовсім іще дівчинкою помітила, що в Баоюя якийсь дивний характер і капризи зовсім не такі, як в інших дітей, та й узагалі багато всяких примх. Улюбленець бабусі, що не боявся ні батька, ні матері, Баоюй останнім часом зовсім розпустився. Переконати його в чому-небудь було неможливо, і Сіжень, почавши розмову про викуп, вирішила випробувати Баоюя, щоб потім йому вичитати. Але, побачивши, як він засмутився, сама занепала духом.
Річ у тім, що Сіжень зовсім не збиралась їсти каштани, просто вона боялась, як би не вийшла така ж історія, як із Цяньсюе через чай, і вирішила розважити Баоюя. Наказавши служницям забрати каштани, вона пішла подивитися, що він робить. Помітивши на його обличчі сліди сліз, Сіжень усміхнулася:
— Не засмучуйся! Якщо хочеш, я залишуся!
Баоюй одразу повеселішав:
— Я не можу висловити, як мені хочеться, щоб ти була зі мною! Невже ти не розумієш?
— Розумію! Нам добре одне з одним! — з усмішкою погодилася Сіжень. — Але якщо ти й справді хочеш, аби я залишилась, одного твого бажання недостатньо. Виконаєш три моїх умови, я ніколи з тобою не розлучуся, якщо навіть мені буде загрожувати смерть!
— Скоріше говори, які умови! — закричав Баоюй. — Я корюся тобі в усьому. Люба моя, мила сестриця, не те що три, триста твоїх умов я охоче виконаю. Тільки не залишай мене, поки одного чудового дня я не обернуся на порох! Ні! Не на порох! Порох можна сприймати дотиком! Краще на димок, що розсіється від подуву вітерцю. Тоді ти перестанеш бачити мене, а я тебе! От і підеш куди заманеться!
Сіжень поспішила затиснути йому рот рукою:
— Любий мій! Я так сказала, щоб застерегти тебе від дурних розмов! А ти знову нісенітницю верзеш!
— Більше не буду! — пообіцяв Баоюй.
— Це і є моя перша умова! — мовила Сіжень.
— Виправлюся, виправлюся! — замахав руками Баоюй. — А якщо знову почну говорити дурниці, заткни мені рот. Що ще?
Сіжень вела далі:
— Мені однаково: хочеш ти вчитися чи тільки прикидаєшся, але ніколи не говори чого не слід батькові та стороннім людям; батько розгнівається, а люди скажуть, що ти дурний. Адже батько твій ось як міркує: «Усі в нас у роду вчилися, а мій син не бажає та ще, коли мене немає, верзе всякі дурниці!» Ти ж кожному, хто сумлінно вчиться, даєш прізвисько «книжковий хробак», до того ж говориш: «Крім „Мінмінде“[193], немає цікавих книг, усе інше вигадали наші предки». За це батько не тільки гнівається, уле готовий одлупцювати тебе!
— Мовчи! — перебив її з посмішкою Баоюй. — Це я через недоумство теревені правив, надалі таке не повториться! Ще яка умова?
— Не обмовляй буддійських і лаоських ченців, — вела далі Сіжень. — Не загравай з дівчатами, не злизуй помаду з їхніх губ і взагалі не погрузай у розпусті!
— Добре, згоден! — скрикнув Баоюй. — Є ще? Говори скоріше!
— Це всі, — відповіла Сіжень. — Загалом, будь стриманішим, не розбещуйся. Виконаєш мої умови, мене навіть у паланкіні з вісьмома носіями звідси не віднесуть!
— Це вже ти занадто! — вигукнув Баоюй. — Невже тобі мало навіть паланкіна з вісьмома носіями?
— А що тут дивного! — всміхнулася Сіжень. — Треба знати своє місце, а займати чуже нецікаво, якщо навіть і випало б таке щастя.
Їхню розмову перервала Цінвень. Вона ввійшла й сказала:
— Уже пробили третю варту. Щойно стара пані посилала запитати, чи спить Баоюй. Я сказала, що спить.
Баоюй звелів подати годинник і, побачивши, що незабаром північ, прополоскав рот, роздягнувся й ліг у постіль.
Ранком Сіжень піднялася рано, з головним болем, відчуваючи ломоту й жар у всім тілі, очі припухли. Якийсь час вона трималась, але потім звалилася на кан.
Баоюй сказав про це матінці Цзя, і та розпорядилася покликати лікаря.
— Нічого небезпечного, — сказав лікар, оглянувши хвору. — Прийме ліки, трохи полежить, і все пройде.
Лікар виписав рецепт, а Баоюй велів не гаючись приготувати ліки. Після того як Сіжень їх прийняла, Баоюй звелів укрити її тепліше, щоб гарненько пропотіла, а сам вирушив провідати Дайюй.
Дайюй відпочивала по обіді, і служниці займалися хто чим. У будинку стояла тиша.
Баоюй відсунув шовкову фіранку на дверях, увійшов і заходився термосити Дайюй:
— Дорога сестрице, не встигла попоїсти, і відразу спати!
— Пішов би краще прогулявся, — сказала, прокинувшись, Дайюй. — Я всю ніч не спала й почуваюся зовсім розбитою.
— Утома — дрібниці, — заперечив Баоюй, — а от спати після їжі шкідливо! Зараз я тебе розважу, і дрімота відразу пройде.
Дайюй заплющила очі й відповіла:
— Я зовсім не сплю, просто хочу відпочити. А ти погуляй!
193