Даос радісно заплескав у долоні й вигукнув:
— Усе вірно, все вірно!
— Що ж, ходімо! — сказав Чжень Шиїнь.
Він узяв у даоса торбину, перекинув через плече й, не заходячи додому, пішов за ним. Заледве вони зникли, як на вулиці здійнявся переполох, люди з вуст у вуста передавали про те, що сталося.
Пані Чжень, зовсім убита звісткою про зникнення чоловіка, порадилася з батьком і послала людей на пошуки, тільки дарма — вони повернулися ні з чим. Робити нічого — довелося пані Чжень жити за рахунок батьків.
На щастя, з нею були дві віддані служниці. Вони допомагали хазяйці вишивати, та продавала вишивки, а виручені гроші віддавала батькові, щоб хоч частково відшкодувати витрати на своє утримання. Фен Су нарікав, але виходу не було, і довелось упокоритися. Одного разу служниця пані Чжень купувала нитки біля воріт будинку, як раптом почула на вулиці крики:
— Дорогу! Дорогу!
— Їде новий начальник повіту! — говорили перехожі.
Дівчина виглянула за ворота й побачила, як повз неї швидко пройшли солдати й служителі яминя[23], а за ними у великому паланкіні пронесли чиновника в чорній шапці та червоному шовковому халаті. У служниці ноги підкосилися від страху, а в голові промайнула думка: «Десь я бачила цього чиновника! Дуже вже в нього знайоме обличчя».
Дівчина повернулася в будинок і незабаром забула про те, що сталось. А ввечері, коли всі вже зібралися спати, у ворота голосно постукали й відразу почулися голоси:
— Начальник повіту викликає хазяїна будинку на допит!
Фен Су заціпенів од страху й лише витріщав очі.
Якщо хочете довідатися, що сталось далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ другий
Пані Цзя йде з життя в місті Янчжоу;
Лен Цзисін веде оповідь про палац Жунго
Почувши крики, Фен Су вибіг за ворота й з підлесливою посмішкою запитав у стражників, у чому справа.
— Нам потрібний пан Чжень! — закричали ті.
— Моє прізвище Фен, а не Чжень, — нерішуче посміхаючись, мовив Фен Су. — Був у мене, щоправда, зять на прізвище Чжень, але от уже два роки, як він кудись зник. Можливо, він вам і потрібний?
— Нічого ми не знаємо! — відповіли стражники. — Нам однаково — що «Чжень», що «Цзя»[24]. Не зятя — тебе потягнемо до начальника.
Вони схопили Фен Су й, підштовхуючи, повели.
У будинку здійнявся переполох, ніхто не знав, що сталося. Не встиг Фен Су повернутися, це було під час другої варти, як домашні засипали його запитаннями.
— Виявляється, — заходився розповідати Фен Су, — начальник повіту Цзя Юйцунь — давній друг мого зятя. Він помітив біля воріт нашу Цзяосін, коли вона купувала нитки, вирішив, що й зять мій тут живе, і послав по нього. А як він засмутився, як тяжко зітхав, коли я повідав йому про те, що сталося. Потім запитав про внучку. Я відповів: «Внучка пропала на Свято ліхтарів». «Нічого, — почав утішати мене начальник, — наберіться терпіння, я звелю послати людей на пошуки, і вашу внучку неодмінно знайдуть». На прощання пан начальник подарував мені два ляни срібла.
Після цієї розмови пані Чжень провела ніч без сну.
Наступного ранку прийшли від Цзя Юйцуня люди й принесли пані Чжень два ляни срібла й чотири шматки мережаного атласу, а Фен Су — лист із проханням умовити пані Чжень віддати начальникові повіту в наложниці служницю Цзяосін.
Фен Су розплився в посмішці. Йому так хотілося догодити начальникові, що він на всі лади заходився вмовляти дочку й того ж вечора у невеликому паланкіні відправив Цзяосін у яминь. З радощів Цзя Юйцунь надіслав у подарунок Фен Су ще сто лянів срібла та щедро обдарував пані Чжень — нехай не має потреби ні в чому й чекає, коли відшукається її дочка.
Ще давно, у саду Чжень Шиїня, Цзяосін нишком кинула оком на Цзя Юйцуня, і це дало дівчині щастя. Не минуло й року, як доля послала Цзяосін сина, рідкісний збіг обставин! А ще через півроку вмерла дружина Цзя Юйцуня, і Цзяосін стала повновладною хазяйкою в домі. От уже воістину: «Один випадковий погляд її підняв».
А тепер послухайте, як усе було. На гроші, які йому дав Чжень Шиїнь, Цзя Юйцунь вирушив до столиці; там він блискуче склав іспити на вчений ступінь цзіньши, потрапив до числа кандидатів на вакантні посади за межами столиці й був призначений начальником повіту, де жив Фен Су.
Людина неабияких здібностей, він у той же час відзначався користолюбством, заздрістю й жорстокістю. Поводився зарозуміло, тому товариші по службі його недолюблювали. Минуло трохи більше року, і на височайше ім’я було подано доповідь, у якій говорилося, що Цзя Юйцунь, хоч і «не позбавлений талантів, але підступний і хитрий». Він знався із сільськими багатіями, потурав хабарникам і казнокрадам. Скінчилося тим, що імператорським указом, на велику радість чиновників усього повіту, Цзя Юйцунь був відсторонений від посади. Він відчував сором і гіркоту, але виду не подавав і, наче й не було нічого, жартував і сміявся.
Здавши всі казенні папери, Цзя Юйцунь постачив накопиченими за рік грішми своїх домочадців і відіслав їх на батьківщину, а сам, як мовиться, залишившись із вітром у мішку та з місяцем у рукаві, вирушив у мандри визначними місцями Піднебесної.
Опинившись якось у Вейяні, Цзя Юйцунь почув, що в нинішньому році там призначений збирачем соляного податку якийсь Лінь Жухай, уродженець міста Гусу.
Лінь Жухай значився третім у списках переможців на попередніх іспитах і тепер дістав звання великого мужа Орхідеєвих терас[25]. З указом імператора про призначення його на посаду збирача соляного податку він прибув недавно до місця служби.
22
25