Вона схопила гроші й вибігла з кімнати.
Шеюе сиділа біля дзеркала, Баоюй стояв у неї за спиною, і обоє в дзеркалі всміхались одне одному.
— В усьому будинку вона найбалакучіша, — зауважив Баоюй.
Шеюе жестом зупинила його. У цю мить із-за дверної фіранки з шумом вбігла Цінвень.
— Це я балакуча? Нумо порозуміємося!
— Іди своєю дорогою, — зі сміхом сказала Шеюе. — Чого прив’язалася?
— Захищаєш його! — розсміялася Цінвень. — Ви мене не задурюйте! Думаєте, я нічого не розумію? Постривайте, от відіграюся, потім з вами рахунки зведу!
Із цими словами вона втекла.
Баоюй розчесав Шеюе волосся й наказав постелити йому, щоб не тривожити Сіжень. Уночі нічого примітного не сталося.
Наступного ранку Сіжень відчула себе краще й з’їла трохи рисового відвару. Лише тоді Баоюй заспокоївся й після сніданку вирушив провідати тітоньку Сюе.
Настав перший місяць. Час, коли заняття в школі припиняються, жінки перестають вишивати, і робити всім зовсім нема чого. І от у цю пору Цзя Хуаню схотілося розважитися. Вийшовши якось із дому, він побачив Баочай, Сянлін та Ін’ер, які грали в облавні шашки, і вирішив теж зіграти.
Баочай завжди добре ставилася до Цзя Хуаня, як і до Баоюя, і поступилася йому своїм місцем. Кожне ставило по десять монет.
Першу партію Цзя Хуань виграв і був дуже задоволений. Але, програвши потім кілька партій підряд, почав гарячкувати. В останній партії надійшла його черга метати кості. Щоб виграти, треба було набрати не менше шести очок. Цзя Хуань спересердя жбурнув кості на стіл. Одна лягла відразу, на ній було два очка, інша відкотилася вбік.
— Одне очко! Одне! — крикнула Ін’ер, заплескавши в долоні.
Цзя Хуань витріщив очі й загорлав:
— Шість! Сім! Вісім!
Але кість раптом повернулася догори одиницею й зупинилася. Цзя Хуань схопив її й потягнувся по гроші, заявивши, що було чотири очка.
— Я сама бачила одне! — запротестувала Ін’ер.
Але Баочай, бачачи, що Цзя Хуань розсердився, зробила Ін’ер знак очима мовчати й сказала:
— Ти вже доросла, а порушуєш правила! Невже панове будуть тебе обманювати? Виходить, не хочеш віддавати гроші?
Ін’ер не насмілилася суперечити панянці й, затаївши образу, віддала гроші, бурмочучи:
— А ще панове називаються! На такі гроші навіть я не поласилася б! Нещодавно другий пан Баоюй програв мені більше, та гніватися не став! А коли всі гроші в нього розтаскали служниці, лише посміявся...
Баочай прикрикнула на неї, і вона замовкла.
— Куди мені до Баоюя! — мовив Цзя Хуань і заплакав. — Ви всі боїтеся його, всіляко догоджаєте, а мене будь-хто може скривдити, тому що я не син пані.
— Любий братику, не говори так, а то з тебе сміятимуться, — почала вмовляти його Баочай і ще раз вичитала Ін’ер.
У цей час прийшов Баоюй і запитав:
— Що тут сталося?
Цзя Хуань не насмілився вимовити ні слова. Баочай добре знала, що в родині Цзя молодші брати бояться старших, але Баоюй не любив, коли його боялися.
«Дітей виховують батьки, кому ж сподобається, якщо я втручатимуся? До того ж я належу до прямої гілки роду, а Цзя Хуань — син наложниці. Якщо я ставитимуся до нього як до молодшого, підуть плітки, та й невідомо, чи він мене слухатиметься».
Запала йому в голову й інша, досить дивна думка. Ви не уявляєте яка! Баоюй із самого дитинства постійно перебував в оточенні сестер, рідних — Юаньчунь і Таньчунь і двоюрідних — Інчунь і Січунь, а також родичок: Ши Сян’юнь, Лін Дайюй і Сюе Баочай. Дівчата були для нього уособленням лагідності, чоловіків же він уважав брудними тварюками й зовсім ними не цікавився. Але, дотримуючись заповітів великого мудреця[197], він не насмілювався порушувати правила взаємин із батьками, дядьками й братами. Себе ж він не зараховував до чоловіків і ніколи не думав про те, що має бути прикладом для молодших братів. Ось чому Цзя Хуань та інші молодші брати не дуже його боялися, хоча намагалися йому поступатися, щоб не викликати невдоволення матінки Цзя.
Але Баочай нічого цього не знала й, побоюючись, як би Баоюй не став вичитувати молодшого брата, поспішила вигородити Цзя Хуаня.
— Як можна плакати в таке свято? — обурився Баоюй. — Якщо тут не подобається, йди грати в інше місце. Ти без кінця вчишся й зовсім завчився! Якщо, приміром, якась річ не подобається, треба знайти іншу, ту, що гірша, — кинути, взяти ту, що ліпша. Хоч скільки плач, краще ж не стане. Ти ж хотів розважитись, а сам засмутився й однаково не йдеш!
Довелося Цзя Хуаню піти.
Мати Цзя Хуаня, наложниця Чжао, побачивши сина в сльозах, запитала:
— Хто тебе скривдив?
— Я грав із сестрою Баочай, — почав скаржитися Цзя Хуань, — а Ін’ер мене вилаяла та ще й гроші відняла. Потім з’явився брат Баоюй і звелів мені забиратися геть.
— Навіщо ти до них лізеш? — напустилася Чжао на сина. — Безсоромна тварюка! Не міг пограти в іншому місці?
У цей час повз вікно проходила Фенцзє. Почувши слова наложниці Чжао, вона підійшла й запитала:
— Що це ви на Новий рік розшумілись? Якщо хлопчисько наробив шкоди, повчи його, навіщо ж лаяти? Адже в нього є батько, та й пані про нього піклується. Провинився — нехай старші його й покарають. Він син нашого пана, так що є кому покарати його, а тобі навіщо втручатися? Братику Цзя Хуань, виходь скоріше, підемо до мене пограємо!
Цзя Хуань боявся Фенцзє дужче, ніж пані Ван, тому, як тільки вона його покликала, відразу вибіг. Наложниця Чжао теж не насмілилася заперечувати Фенцзє.
— А ти маруда! — стала виговорювати хлопчикові Фенцзє. — Скільки разів тобі говорила: їж, пий, грай з братами, сестрами й тітками, які тобі подобаються. А ти слухаєш не мене, а тих, хто тебе вчить обманювати й шахраювати. Замість того, щоб шануватись, як личить панові, ти поводишся як служник і ще дорікаєш іншим за несправедливість! Програв кілька монет і розкис! Скільки ти програв?
— Сто чи двісті монет, — відповів Цзя Хуань.
— Ех ти! А ще пан! Програв якихось дві сотні монет і вчинив скандал!
Вона повернулася й наказала:
— Фен’ер, принеси в’язку монет! Зараз у внутрішніх кімнатах грають панянки, відведи до них Цзя Хуаня! А ти, — звернулася вона знову до Цзя Хуаня, — якщо й далі будеш так поводитись, я сама тебе добряче відлупцюю та ще вчителеві звелю шкуру з тебе спустити! Твій старший брат давно зуби на тебе гострить, і якби не я, він копнув би тебе ногою в живіт так, що кишки вилізли б! А зараз іди! — крикнула вона.
Цзя Хуань шанобливо кивнув, узяв у Фен’ер гроші й вирушив грати з Інчунь та іншими сестрами. Але про це ми не розповідатимемо.
Баоюй балакав і сміявся з Баочай, коли до кімнати ввійшла служниця й доповіла:
— Приїхала панянка Ши Сян’юнь.
Баоюй одразу ж хотів піти побачитись із Ши Сян’юнь, але Баочай із посмішкою сказала:
— Зачекай, разом підемо!
Вона підвелася з кана, і вони вирушили до кімнат матінки Цзя.
Ши Сян’юнь уже була там. Заледве Баоюй і Баочай увійшли, як вона підвелася, привітала їх і запитала про здоров’я.
— Де ти зараз був? — поцікавилася в Баоюя присутня тут Дайюй.
— У старшої сестри Баочай, — відповів Баоюй.
— От я й кажу: якщо тебе не прив’язати, ти весь час будеш там! — з холодною посмішкою мовила Дайюй.
— Виходить, я мушу грати тільки з тобою й лише тебе розважати? — заперечив Баоюй. — Варто було мені зайти до Баочай, як ти вже бурчиш.
— Цього ще не вистачало! — вигукнула Дайюй. — Яке мені діло, де ти буваєш? І хто тебе змушує мене розважати? Можеш узагалі не звертати на мене ніякої уваги!
Розсерджена, вона втекла до себе. Баоюй кинувся за нею слідом:
— Знову ти ні з того ні з сього розсердилася! Ну, нехай я сказав зайве, однаково могла б посидіти, поговорити з іншими.