— А ти мене не повчай! — розлютилася Дайюй.
— Я не повчаю, — мовив Баоюй, — але гніватися шкідливо для здоров’я.
— Нехай шкідливо для здоров’я, нехай навіть я помру, тобі яке діло? — крикнула Дайюй.
— Навіщо ти так? — докірливо мовив Баоюй. — Хіба можна в новорічне свято говорити про смерть?
— На зло буду говорити! — заявила Дайюй. — От візьму зараз і помру! А ти живи хоч сто років, якщо смерті боїшся!
— Як тут боятися смерті? Навпаки, — з посмішкою сказав Баоюй. — Буду її прикликати, щоб ти зі мною вічно не сварилася!
— Це правильно! — підтакнула дівчинка. — Краще померти, ніж увесь час сваритися!
— Я сказав, що краще померти мені, — заперечив Баоюй, — інших це не стосується.
У цей час прийшла Баочай кликати Баоюя.
— Ходімо скоріше, сестриця Ши Сян’юнь тебе чекає.
Вона потягла його за собою. Дайюй іще дужче засмутилась, одвернулася до вікна й заплакала.
Минув час, достатній для того, щоб випити дві чашки чаю, коли Баоюй повернувся. Побачивши його, Дайюй іще голосніше заплакала. Баоюй у нерішучості зупинився й почав підшукувати ласкаві слова, щоб утішити її, але, на його подив, Дайюй не дала йому рота розкрити:
— Ти навіщо знову прийшов? Дозволь уже мені самій думати про життя й смерть, у тебе зараз є з ким грати! Вона й читати може, і вірші складає, і поговорити вміє краще за мене. Вона ж обманом тебе повела, щоб ти не гнівався! А ти навіщось повернувся!
Баоюй підійшов до неї й тихо сказав:
— Ти розумниця, а не збагнеш, що близькі родичі не мусять суперничати з далекими, нові друзі — з давніми! Я хоч і дурний, але цю істину розумію. Ти мені близька родичка, а Баочай — усього лише двоюрідна сестра з боку другої тітоньки по материній лінії. Крім того, ти приїхала раніше, ми їмо з тобою за одним столом, часто спимо разом, разом граємо. Вона ж тут тільки недавно, хіба може вона з тобою суперничати?
— Виходить, я з нею суперничаю? — обурилася Дайюй. — Але я чиню так, як велять мені мої почуття!
— І в мене є почуття! — перебив її Баоюй. — Чи ти рахуєшся тільки зі своїми почуттями, а мої для тебе нічого не значать?
Дайюй потупилася й довго мовчала, перш ніж мовити:
— Ти завжди гніваєшся, коли чий-небудь учинок тобі не подобається, а не помічаєш, скільки прикростей завдаєш іншим! Візьмімо, приміром, сьогоднішній день: адже холодно. Чому ж ти зняв свій теплий плащ?
— Побачив, що ти злишся, і зняв, — усміхнувся Баоюй. — Теж зі злості!
— Ось застудишся, і знову підуть усякі балачки, — зітхнувши, мовила Дайюй.
У цей час до кімнати зайшла Ши Сян’юнь і, гаркавлячи, сказала з усмішкою:
— Милий братику, сестрице Лін, ви завжди разом, а мене кинули!
— Ох уже ця гаркава, до чого любить базікати! — засміялася Дайюй. — Не може вимовити «другий брат», а все «милий» та «милий»! От будемо грати в облавні шашки, так ти, напевно, тільки й зможеш сказати: «Один, два, тли!»
— Гляди, звикнеш і теж почнеш гаркавити! — засміявся Баоюй.
— Вона нікому не подарує! — посміхнулася Сян’юнь. — Тільки й знає, що глузувати! Думає, сама краща за всіх! Але є одна людина, яку висміяти неможливо. Якщо ж вона зуміє, визнаю її переможницею.
Дайюй запитала, кого вона має на увазі.
— Сестрицю Баочай. Зумієш помітити її вади, вважатиму тебе героїнею.
— А я ж бо думаю — хто це? — посміхнулася Дайюй. — Виявляється, вона! Де вже мені з нею суперничати!
Баоюй поспішив перевести розмову на іншу тему.
— Мені, звичайно, з тобою не зрівнятися! — продовжувала тим часом Сян’юнь. — За одне лише молюся — щоб у сестриці Лін був гаркавий чоловік і щоб він увесь час їй повторював: «ой», «люблю», «ох», «люблю»! Амітаба! Уявляю, ж це було б забавно!
Баоюй розсміявся, а Сян’юнь стрімко вибігла з кімнати.
Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ двадцять перший
Мудра Сіжень лагідно докоряє Баоюю;
спритна Пін’ер влучними відповідями виручає Цзя Ляня
Отже, Ши Сян’юнь, сміючись, кинулася геть із кімнати, побоюючись, як би Дайюй за нею не погналася.
— Гляди впадеш! — крикнув їй услід Баоюй. — Та хіба вона за тобою поженеться?
Дайюй дійсно погналася за Сян’юнь, але Баоюй став у дверях і перепинив їй дорогу.
— Вибач їй цього разу! — попросив він.
— Не бути мені живою, якщо прощу! — закричала Дайюй, відштовхуючи Баоюя.
А Сян’юнь, помітивши, що Баоюй не дає вийти сестрі, зупинилася й зі сміхом сказала:
— Мила Дайюй, вибач мені!
У цей час за спиною в Сян’юнь з’явилася Баочай і теж розсміялася:
— Прошу вас, не сваріться, хоча б із поваги до Баоюя.
— Не хочу! — запротестувала Дайюй. — Ви всі змовилися мене дражнити!
— Хто тебе дражнить? — примирливо сказав Баоюй. — Це ти зачепила її, а так вона слова тобі не сказала б!
Поки всі четверо між собою сперечалися, не бажаючи одне одному поступитися, прийшла служниця кликати до обіду. Лише після цього вони розійшлися.
Увечері, коли прийшов час засвічувати лампи, пані Ван, Лі Вань, Фенцзє, Інчунь і Січунь вирушили до матінки Цзя. Побалакали трохи й пішли спати. Баоюй провів Сян’юнь і Дайюй, а до себе повернувся майже до часу третьої варти, і то лише після кількаразових нагадувань Сіжень про те, що давно пора спати.
Наступного ранку, тільки-но розвидніло, Баоюй підхопився з постелі, засунув ноги в кімнатні туфлі й побіг до Дайюй. Служниць поблизу не було, а Дайюй і Сян’юнь іще спали. Дайюй була вкрита стьобаною шовковою ковдрою абрикосових кольорів. Чорне волосся Сян’юнь, укритої лише наполовину, розметалося по подушці, а витончені білосніжні руки із золотими браслетами лежали поверх рожевої шовкової ковдри.
— Навіть спати не може спокійно! — з докором мовив Баоюй. — Застудиться і скаржитиметься, що під лопатками коле.
Він підійшов до ліжка й обережно вкрив дівчину. Дайюй прокинулася, почула, що в кімнаті хтось є, і з думкою: «Напевно, Баоюй!» — повернулася, щоб подивитися.
— Навіщо ти прийшов так рано?
— Рано? — здивувався Баоюй. — А ти подивися, котра година!
— Вийди, будь ласка, — попросила Дайюй. — Дай нам одягтися.
Баоюй вийшов у передпокій. Дайюй підвелася й розбудила Сян’юнь. Вони швидко одяглись, і Баоюй знову ввійшов, сівши біля столика, на якому стояло дзеркало. З’явилися служниці Цзицзюань і Цуйлюй і заходилися допомагати панянкам робити ранковий туалет.
Сян’юнь умилась, і Цуйлюй хотіла виплеснути воду, але Баоюй сказав:
— Постій! Я теж умиюся, щоб зайвий раз не ходити до себе.
Він двічі хлюпнув собі на обличчя з таза, відмовившись од ароматного мила, яке йому подала Цзицзюань.
— Не треба, — сказав він. — У тазі досить піни.
Ще двічі хлюпнув і попросив рушник.
— Знову ти зі своїми примхами! — засміялася Цуйлюй. Баоюй пропустив її слова повз вуха, попросив сіль, почистив зуби й прополоскав рот. Покінчивши з умиванням, він помітив, що Сян’юнь уже встигла причесатися.
— Дорога сестрице, причеши й мене! — з усмішкою попросив він, підходячи до неї.
— Не можу, — відповіла Сян’юнь.
— Мила сестрице, чому раніше ти мене причісувала, а тепер не хочеш?
— Розучилася.
— Тоді заплети мені хоч кілька кісок, — не відставав Баоюй, — інакше не піду.
Довелося Сян’юнь виконати його прохання.
Удома Баоюй звичайно не носив шапочки й заплітав волосся в маленькі кіски, які стягалися на верхівці в пучок і запліталися в товсту косу, перев’язану червоною стрічкою, прикрашену чотирма перлинами й золотою підвіскою на кінці. Заплітаючи косу, Сян’юнь сказала:
— Пам’ятаю, в тебе було чотири однакові перлини, а зараз тільки три. Четверта зовсім інша. Куди поділася колишня?