У цей час почувся голос Фенцзє. Цзя Лянь зрозумів, що відняти доказ йому не вдасться, але й відпускати Пін’ер не можна, і квапливо прошепотів:
— Мила, не розповідай їй!
Тільки Пін’ер устала з кана, увійшла Фенцзє й наказала:
— Принеси скриньку із зразками візерунків, стара пані просить.
Служниця кивнула й заходилася шукати скриньку.
— Ти всі речі з кабінету перенесла? — запитала її Фенцзє, помітивши Цзя Ляня.
— Всі, — відповіла Пін’ер.
— Нічого не втратилося?
— Нічого. Я перевірила.
— Можливо, знайшла що-небудь чуже? — поцікавилася Фенцзє.
— Ні. Звідки візьметься чуже?
— Останніми днями нелегко було стежити за порядком у домі, — посміхнулася Фенцзє. — Хто-небудь із друзів міг забути хустку або перстень.
Цзя Лянь, який стояв за спиною Фенцзє, сполотнів од хвилювання й кидав на Пін’ер благальні, повні розпачу погляди. Однак Пін’ер, мов і не було нічого, посміхаючись, говорила Фенцзє:
— От дивно! Мені спало на думку те ж саме, і я ретельно все оглянула, але нічого не знайшла. Якщо ви, пані, не вірите, можете пошукати самі!
— Дурна ти! — засміялася Фенцзє. — Хіба покладе він, що не слід, на виду?
Вона взяла в Пін’ер скриньку й вийшла з кімнати. Пін’ер, як би соромлячи Цзя Ляня, торкнулася пальцями свого обличчя й похитала головою:
— Чим же ти віддячиш мені за те, що я для тебе зробила? Відповідай!
Цзя Лянь просяяв і схопив Пін’ер в обійми, приказуючи:
— Ах ти моя мила, дорога крутійка!..
Не випускаючи з рук пасма волосся, Пін’ер з посмішкою продовжувала:
— Тепер ти в моїх руках! Будеш зі мною по-хорошому, добре! А ні — все розповім!
— Заховай ліпше, щоб вона не побачила! — благав Цзя Лянь.
На якусь мить Пін’ер втратила пильність, і Цзя Лянь, скориставшись із нагоди, вихопив у неї з рук пасмо волосся.
— Краще все-таки, щоб його не було в тебе, — мовив він з посмішкою. — Я його спалю, та й по всьому.
Із цими словами він засунув волосся за халяву чобота.
— Безсовісний! — процідила крізь зуби Пін’ер. — «Перейшов через ріку й міст за собою зламав!» Чекай тепер, щоб я тебе вигороджувала!
Вона була до того гарна, що Цзя Ляню схотілось оволодіти нею. Він обійняв Пін’ер, але вона вирвалася й утекла з кімнати.
— Розпусна дівка! — зло промурмотав услід їй Цзя Лянь. — Розпалила мене, а сама вшилась!
— А хто звелів тобі розпалюватися? — хихикнула у відповідь Пін’ер. — Не завжди ж я маю догоджати тобі! Довідається дружина, не минути лиха мені!
— А ти не бійся! Сулія з оцтом[205] — ось вона хто! Розізлюсь якось і так її поб’ю, що місця живого не залишиться! Буде пам’ятати мене! Вартує, як розбійника! Сама тільки й знає, що теревені правити з чоловіками, а мені з жінкою перекинутися словом не можна! Підійти близько! Відразу починає підозрювати, а сама з дядьками й племінниками жартує, сміється! Не дозволю їй більше зустрічатися ні з ким!
— Вона має рацію, що не вірить тобі, — зауважила Пін’ер, — а ти даремно ревнуєш. Їй треба бути у злагоді з усіма в домі, інакше як керувати господарством? Ти ж поводишся погано, і турбує це не тільки дружину, але й мене!
— Ет, гаразд, годі! — перебив її Цзя Лянь. — Давня історія! Ви хоч що робите — все добре, у мене ж — усе погано! Постривайте, візьмусь я за вас!
У цей час у двір увійшла Фенцзє й, помітивши Пін’ер, сказала:
— Навіщо галасувати під вікном? Якщо вам потрібно, розмовляйте в кімнаті!
— Вона сама не знає, що їй потрібно, — відповів Цзя Лянь. — Боїться, напевно, що в кімнаті її тигр зжере!
— У домі нікого немає, — звернулася служниця до Фенцзє, — а мені самій що з ним робити?
— От і добре, ніхто не заважає! — засміялася Фенцзє.
— Це ви мені, пані? — здивувалася Пін’ер.
— Тобі, тобі! Кому ж іще, — посміхнулася Фенцзє.
— Краще не змушуйте мене говорити неприємні речі! — сердито буркнула Пін’ер і пішла геть, навіть не відсунувши фіранку на дверях для Фенцзє.
— Це дівчисько просто сказилося, — мовила Фенцзє, заходячи до кімнати. — Хоче командувати мною, погань! Нехай побереже свою шкуру!
Тут Цзя Лянь повалився на кан, заплескав у долоні й розреготався:
— Не знав я, що Пін’ер така відчайдушна! Доведеться мені її слухатися!
— Це ти їй у всьому потураєш! — напустилася на нього Фенцзє. — Постривай, я до тебе доберуся!
— Ви з Пін’ер сваритеся, а на мені зло зриваєте! — огризнувся Цзя Лянь. — Годі, я тут ні при чому!
— Нікуди тобі від мене не дітися! — глумливо мовила Фенцзє.
— Не турбуйся, знайду притулок! — відповів Цзя Лянь, збираючись іти.
— Постій, мені треба з тобою порадитися, — зупинила його Фенцзє.
Якщо хочете дізнатися, про що вони говорили, прочитайте наступний розділ.
Розділ двадцять другий
З буддійських молитов Баоюй пізнає заповітні таємниці вчення;
у ліхтарних загадках Цзя Чжен бачить лиховісне пророцтво
Отже, Цзя Лянь, почувши, що Фенцзє хоче з ним порадитися, зупинився й запитав, у чому справа.
— Двадцять першого числа день народження сестри Баочай, — сказала Фенцзє. — Чим би його відзначити, як ти гадаєш?
— Звідки мені знати? — відповів Цзя Лянь. — Тобі видніше. Адже ти зазвичай розпоряджаєшся влаштуванням свят і торжеств, у тому числі й днів народження.
— День народження дорослого відзначається за суворо встановленим порядком, — відповіла Фенцзє. — Тільки я не знаю, віднести сестру Баочай до дорослих чи до дітей. От і хотіла з тобою обговорити.
Цзя Лянь довго думав і нарешті сказав:
— Ти, напевно, забула! Адже торік святкували день народження сестриці Лін Дайюй. Улаштуй усе так само.
— Нічого я не забула, — посміхнулася Фенцзє. — Але вчора стара пані цікавилася, коли в кого день народження й скільки кому виповниться. Виявилося, що сестрі Баочай нині п’ятнадцять. Поки ще вона, звичайно, не доросла, але незабаром їй робити зачіску[206]. От стара пані й сказала, що день народження Баочай варто святкувати по-іншому, не так, як це було в сестриці Лін Дайюй.
— Виходить, улаштовуй пишніше, — мовив Цзя Лянь.
— Я теж так думала, але хотіла знати твою думку, — сказала Фенцзє. — Щоб ти знову мені не дорікав.
— Гаразд, гаразд! — засміявся Цзя Лянь. — Не марнуй милі речі! Роби що завгодно, тільки не стеж за кожним моїм кроком.
Із цими словами Цзя Лянь покинув кімнату, і поки ми про нього більше не розповідатимемо.
Знайте, що Ши Сян’юнь, провівши два дні в палаці Жунго, захотіла повернутися додому.
— Зачекай їхати, — сказала їй матінка Цзя. — От відсвяткуємо день народження сестри Баочай, подивишся спектакль, а потім проведемо тебе.
Сян’юнь ніяково було відмовлятися. Вона тільки послала служницю додому по дві нові вишивки, які зібралася піднести Баочай.
Варто зазначити, що з перших же днів появи Баочай у палаці Жунго матінці Цзя полюбилася ця скромна дівчина, і до дня її повноліття матінка Цзя видала Фенцзє двадцять лянів срібла із власних заощаджень і звеліла влаштувати свято із частуваннями й театральними виставами.
Фенцзє посміхнулась і мовби жартома зауважила:
— Хто сміє суперечити бабусі, коли вона збирається, не жаліючи грошей, святкувати дні народження дітей? Який же готувати бенкет? Якщо бабуся хоче, щоб було галасливо й весело, доведеться витратити дещо з тих грошей, які в неї приховані. А ви витягли якісь залежані двадцять лянів і хочете влаштувати на них ціле свято! Чи ви сподіваєтеся, що й ми розщедримося? Не було б у вас — тоді й говорити нема чого! Але ж од злитків золота й срібла у вас скрині ломляться! А ви ще в нас вимагаєте! Хто в нашій родині не доводиться вам сином або дочкою? Невже ви думаєте, що тільки Баоюй буде проводжати вас на гору Утайшань?[207] Ви, певно, маєте намір усе заповісти йому! Звичайно, ми не завжди можемо вам догодити, але ви нас не кривдьте! Судіть самі, чи вистачить двадцяти лянів і на вино й на вистави?
206
207