Слова Фенцзє було зустрінуто сміхом. Матінка Цзя теж не стримала усмішки.
— Подумати тільки, до чого гострий у неї язичок! Я теж за словом у кишеню не полізу, але цю мавпу мені не переговорити. Свекруха воліє з тобою не зв’язуватися, так ти з’явилася сюди зубоскалити!
— Моя свекруха любить Баоюя не менше, ніж ви, — заперечила Фенцзє, — і я не маю кому скаржитися на свої образи. А ви ще говорите, що я зубоскалю!
Ці слова викликали усмішку задоволення на обличчі старої пані.
Увечері всі зібралися в матінки Цзя. Після звичайних розпитувань про здоров’я зав’язалася бесіда. Жінки сміялися, жартували, а матінка Цзя, скориставшись нагодою, почала розпитувати Баочай, які п’єси їй подобаються, які страви вона полюбляє. Баочай добре знала, що матінка Цзя, як і всі люди похилого віку, віддає перевагу веселим п’єсам, а страви воліє солодкі та м’які, які не треба жувати, і, врахувавши все це, відповідала на запитання. Матінка Цзя залишилася дуже задоволена. Наступного дня вона перша послала Баочай плаття й дрібнички в подарунок. Про те, що подарували Баочай інші, ми докладно не розповідатимемо.
І ось настало двадцять перше число. У внутрішньому дворі будинку матінки Цзя було споруджено поміст для вистав п’єс на Куньшаньські та Іянські мотиви[208], а у внутрішніх покоях — накрито столи й розстелено мати. Сторонніх у гості не кликали, тільки близьких родичів, за винятком тітоньки Сюе, Ши Сян’юнь і самої винуватиці торжества, Баочай.
Цього дня Баоюй прокинувся рано і, згадавши, що давно не бачився з Дайюй, вирушив її провідати. Дайюй, коли він увійшов, лежала на кані.
— Настав час снідати, — з усмішкою сказав Баоюй, — незабаром почнеться спектакль. Яка сцена і з якої п’єси тобі подобається найбільше? Я замовлю.
— Доведеться тобі тоді найняти цілу трупу, я виберу, що мені подобається, й нехай виконують лише для мене, — з усмішкою відповіла Дайюй. — А так навіщо мене запитувати?
— Що ж, — усміхнувся Баоюй. — Завтра найму артистів і звелю їм грати тільки для нас двох.
Він стягнув Дайюй з кана й повів снідати.
Перед початком спектаклю матінка Цзя попросила Баочай вибрати сцени для вистави. Баочай стала відмовлятись, але матінка Цзя наполягала, і Баочай довелося зрештою погодитися. Вона назвала сцену з «Подорожі на Захід»[209].
Матінка Цзя схвалила її вибір і звернулася до тітоньки Сюе. Але та відмовилася, оскільки дочка її вже назвала сцену. Наступною була Фенцзє. Вона не посміла ослухатися, хоча тут були пані Сін і пані Ван, і назвала сцену «Люер закладає одяг», веселу та смішну, де актори раз у раз вставляли в текст усякі жарти й репліки — Фенцзє знала, що матінка Цзя любить такі. Стара пані й справді дуже зраділа та звернулася до Дайюй, але дівчинка поступилася своєю чергою пані Ван.
— Я для вас улаштувала свято, а не для них, — мовила матінка Цзя. — Так що не церемоньтеся! Стала б я заради них затівати спектаклі й частування! Досить того, що вони даром дивляться, п’ють і їдять! А вже вибирати їм зовсім не обов’язково!
Усі розсміялися. Дайюй нарешті погодилася вибрати одну сцену. Потім по одній сцені вибрали Баоюй, Ши Сян’юнь, Інчунь, Таньчунь, Січунь і Лі Бань. Обрані сценки йшли одна по одній, відповідно до побажань.
Коли настав час сідати за стіл, матінка Цзя звеліла Баочай вибрати ще одну сцену. Баочай назвала «Ворота гірської кумирні».
— Тобі подобаються такі п’єси? — здивовано запитав Баоюй.
— Ех ти! — засміялася Баочай. — Уже кілька років дивишся виставу, а не знаєш, що ця сцена одна з кращих, і за стилем і за постановкою!
— Я ніколи не любив галасливих п’єс, — заперечив Баоюй.
— Та хіба в ній багато галасу? Ні, ти зовсім не розбираєшся в п’єсах! — заявила Баочай. — Спробую тобі пояснити. Ця сцена виконується на північний мотив «Червоні губки», під прекрасний акомпанемент, що нагадує металевий дзенькіт. Та й віршований текст бездоганний. Арія, що виконується на мотив «Кучерява травичка», вважається кращою із цієї сценки. Невже ти про це не знав?
Баоюй засоромився, вислухавши Баочай, і сказав:
— Вибач, дорога сестро! Може, ти прочитаєш цю арію?
Слова арії кинули Баоюя в захват, він ляснув себе по коліну й почав голосно хвалити Баочай за її освіченість.
Дайюй скривила губи:
— Тихіше! Дивися краще п’єсу! Ще не виконали «Ворота гірської кумирні», а ти вже зображуєш божевільного!
Сказано це було так влучно, що навіть Сян’юнь розсміялася. Спектакль дивилися до самого вечора й лише потім розійшлися.
Із акторів матінці Цзя сподобалися більше за всіх дві дівчинки: виконавиця ролі молодих героїнь і комічна акторка. Після спектаклю матінка Цзя звеліла привести дівчаток, уважно їх оглянула, поцікавилася, скільки їм років. Тій, що грала ролі молодих героїнь, було одинадцять, другій — тільки дев’ять. Всі розчулено дивилися на них і зітхали. Матінка Цзя розпорядилася почастувати дівчаток м’ясом і фруктами та ще й дати їм у нагороду грошей.
— Ви не помітили, що це маля декого тут нагадує? — посміхаючись запитала Фенцзє.
Баочай відразу здогадалася, про кого йдеться, але промовчала й тільки кивнула головою. Змовчав і Баоюй.
— Я знаю кого! — втрутилася тоді Сян’юнь. — Сестрицю Лін Дайюй!
Баоюй докірливо глянув на Сян’юнь.
— І справді схожа! — заявили всі хором, уважно придивившись до дівчинки.
Увечері, коли всі розійшлися по своїх кімнатах, Сян’юнь наказала служниці укласти речі.
— Навіщо квапитися? — мовила Цуйлюй. — От зберемось їхати, тоді й укладу.
— Я завтра хочу виїхати, просто зранку, — сказала Сян’юнь. — Що мені тут робити? Дивитися на їх кислі надуті фізіономії?
Це почув Баоюй, підійшов і сказав:
— Дорога сестрице, даремно ти на мене гніваєшся. Сестриця Дайюй дуже вразлива, всі це знають, тому й мовчали. Не хотіли її засмучувати. А ти взяла й сказала! От я й подивився на тебе. Навіщо ж лаятися? Навіть прикро! Коли б це стосувалося не Дайюй, а ще кого-небудь, мені б і діла не було!
— Годі, я все зрозуміла! — перебила його Сян’юнь. — Де вже мені змагатися з Дайюй! Інші з неї сміються — нічого, а мені не можна. Ще б пак! Я навіть розмовляти з нею недостойна, начебто вона пані, а я — служниця!
— Я хотів тобі тільки добра, а виявився винуватим, — схвильовано мовив Баоюй. — Але нехай я перетворюся на порох і нехай мене топчуть десять тисяч пар ніг, якщо я це зробив із злим наміром!
— Ти б хоч у такий день не молов дурниць! — промовила Сян’юнь. — Але якщо тобі це вже так необхідно, йди до своєї злючки; насміхатися з людей — для неї задоволення, вона й тобі не дає спуску. Краще не виводь мене з терпіння, а то ми посваримося!
208
210