Він крадькома шепнув відповідь Баоюю, а той непомітно передав його матінці Цзя.
Матінка Цзя трохи подумала — помилки бути не могло — і сказала:
— Тушниця.
— Вірно, матінко, — підтвердив Цзя Чжен, — ви вгадали! Він повернувся до служниць і наказав:
— Хутчіше давайте подарунки!
Служниці піднесли блюдо, заставлене маленькими коробочками, де було все необхідне для Свята ліхтарів. Матінку Цзя подарунки втішили, і вона наказала Баоюю:
— Налий-но батькові вина!
Баоюй узяв чайник, налив у чашку вина, а Інчунь піднесла Цзя Чжену. Потім матінка Цзя звернулася до сина:
— Отам на ліхтарі наклеєно загадки, їх склали дівчатка. Спробуй відгадати!
Цзя Чжен шанобливо кивнув, підійшов до ліхтаря. Перша загадка була така:
Придумала цю загадку імператриця Юаньчунь.
— Хлопавка? — нерішуче вимовив Цзя Чжен.
— Цілком правильно! — поспішив відповісти Баоюй. Наступною була загадка Інчунь:
— Рахівниця! — вигукнув Цзя Чжен.
— Вірно! — підтвердила Інчунь.
Таньчунь загадала таку загадку.
— Паперовий змій, — вимовив Цзя Чжен.
— Правильно, — відповіла Таньчунь.
Потім ішла загадка Дайюй:
— Не інакше як запашні свічі, що їх палять уночі, аби позначити час! — вигукнув Цзя Чжен.
— Вірно! — підтвердив Баоюй, випередивши Дайюй.
Цзя Чжен заходився читати наступну загадку:
— Чудова загадка! — похвалив Цзя Чжен. — Мабуть, це дзеркало.
— Вірно, — всміхнувся Баоюй.
— А хто придумав? — запитав Цзя Чжен. — Під нею немає підпису.
— Мабуть, Баоюй придумав, — мовила матінка Цзя.
Цзя Чжен нічого на це не сказав і почав читати останню загадку, її придумала Баочай:
Цзя Чжен задумався:
«Предмет загадки звичайнісінький, нічого особливого в ньому немає, але якщо дівчина в такому юному віці складає такі загадки, виходить, не призначені їй ні щастя, ні довголіття!»
Цзя Чжен засмутивсь і стояв, похнюпившись. Матінка Цзя вирішила, що Цзя Чжен утомився, до того ж при ньому молоді боялися веселитися, тому вона сказала:
— Іди відпочивай! Ми незабаром теж розійдемося.
Цзя Чжен кілька разів шанобливо кивнув, попросив матір випити чашку вина й пішов до себе. Він одразу ліг, але заснути не міг і перевертався з боку на бік, огорнутий глибоким сумом.
Матінка Цзя тим часом після того, як він пішов, сказала дітям:
— Тепер можете веселитися скільки завгодно.
Не встигла вона це вимовити, як Баоюй підбіг до ліхтаря й затараторив, висловлюючи свої судження про загадки, яка гарна, яка не зовсім удала, а яка взагалі ні на що не годиться. При цьому він так розмахував руками, що був схожий на мавпочку, спущену із прив’язі.
— Що ти розійшовся? — зупинила його Дайюй. — Куди пристойніше спокійно сидіти, вести розмову й жартувати, як це було спочатку.
Фенцзє, що повернулася в цей час із внутрішніх кімнат, сказала:
— Батькові не можна відходити від тебе ні на крок. Жаль, треба було натякнути йому, щоб змусив тебе складати загадки у віршах! Отоді б ти попотів!
Баоюй розсердився, підбіг до Фенцзє, заходився її термосити.
Посидівши ще трохи, матінка Цзя відчула втому — вже пробили четверту варту. Вона наказала роздати служницям частування, що залишилося, підвелась і сказала:
— Ходімте відпочивати. Завтра встанемо раніше й будемо веселитися — свято ще не скінчилося.
Поступово всі розійшлися.
Які події сталися наступного дня, ви дізнаєтеся з наступного розділу.
Розділ двадцять третій
Рядки із драми «Західний флігель» зворушують душу парубка;
слова із п’єси «Піонова альтанка» ранять серце юної діви
Наступного дня матінка Цзя розпорядилася продовжити святкові розваги.
Тим часом Юаньчунь, повернувшись до палацу, ще раз переглянула віршовані написи, зроблені для саду Розкішних видовищ, які вона звеліла Таньчунь переписати, оцінила всі їхні достоїнства й недоліки, наказала вирізати ці написи на камені й розставити в саду.
218
219