Цзя Чжен не гаючись запросив майстерних різьбярів по каменю й доручив здійснювати нагляд за роботою Цзя Чженю, Цзя Жуну й Цзя Цяну. Але оскільки Цзя Цяну звелено було піклуватися про дівчаток-акторок на чолі з Веньгуань, він передоручив свої обов’язки Цзя Чану, Цзя Ліну й Цзя Піну. Робота йшла швидко, але докладно про це ми не розповідатимемо.
Тим часом із саду Розкішних видовищ було виселено дванадцять буддійських і дванадцять лаоських черниць, які жили в храмах Яшмового владики й бодхисатви Дамо, і Цзя Чжен збирався розселити їх по інших храмах. Довідалася про це пані Ян, мати Цзя Ціня, чий будинок був розташований за палацом Жунго, і подумала, що добре б приставити до цих черниць її сина, за це він одержував би деякі гроші. Однак з’явитися просто до Цзя Чжена вона побоялася й вирішила переговорити спочатку з Фенцзє. Знаючи, який гострий язик у пані Ян, Фенцзє пообіцяла їй усе влаштувати й вирушила до пані Ван.
— Мабуть, варто цих черниць залишити тут, — сказала Фенцзє. — Адже якщо імператриця знову прибуде, доведеться їх назад переселяти, а це — чимала турбота. Найкраще оселити їх у кумирні Залізного порога, видавати щомісяця трохи лянів на їжу та приставити до них для нагляду людину. Тоді, у разі потреби, вони зможуть з’явитися на перший поклик.
Пані Ван порадилась із чоловіком, і той погодився, зауваживши:
— Добре, що ви мене напоумили. Так ми й зробимо, — і негайно викликав Цзя Ляня.
Цзя Лянь саме в цей час обідав із дружиною. Почувши, що його кличуть, він відклав палички й піднявся з-за столу.
— Почекай, послухай, що я тобі скажу, — затримала його Фенцзє. — Якщо йтиметься про черниць, роби так, як я тобі пораджу. Решта мене не стосується.
І вона виклала чоловікові суть справи. Цзя Лянь похитав головою:
— Я тут ні при чому! Сама затіяла це — сама й говори!
Фенцзє насупилася, кинула палички для їжі й запитала:
— Ти це всерйоз чи жартуєш?
— До мене вже кілька разів приходив Цзя Юнь, син п’ятої тітоньки із західного флігеля, — всміхнувся Цзя Лянь, — він хоче дістати яке-небудь місце. Я обіцяв його влаштувати і звелів чекати. Але заледве підшукав йому справу, як знову ти стала в мене на шляху.
— Заспокойся, — мовила Фенцзє. — Імператриця розпорядилася в північно-східній частині саду посадити побільше сосен і кипарисів, а біля підніжжя веж — висадити квіти й посіяти трави. Ці роботи я й доручу Цзя Юню.
— Добре, — погодився Цзя Лянь і раптом усміхнувся. — Скажи мені, чому вчора ввечері, коли я хотів пограти з Пін’ер, ти розсердилася?
Тут Фенцзє густо почервоніла, вилаяла чоловіка і, схилившись над чашкою, продовжувала мовчки їсти.
Цзя Лянь, сміючись, вийшов із кімнати й вирушив до Цзя Чжена. Виявилося, той дійсно викликав його в справі про черниць. Пам’ятаючи про те, що йому наказала Фенцзє, Цзя Лянь сказав:
— Мені здається, Цзя Цінь — хлопчина тямущий і цілком упорається із цією справою. Чи не однаково, кому платити?
Цзя Чжен не став удаватися в подробиці й одразу ж погодився.
Удома Цзя Лянь розповів Фенцзє про свою розмову із Цзя Чженом, і Фенцзє негайно ж наказала передати пані Ян, що все влагоджено. Цзя Цінь одразу з’явився, щоб висловити вдячність.
Крім того, Фенцзє зробила Цзя Ціню ще одну ласку: видала під розписку вірчу бирку на право одержання грошей за три місяці на утримання черниць, після чого Цзя Цінь вирушив до комор та одержав усе, що належало.
Таким чином, було пущено на вітер триста лянів срібла!
Цзя Цінь, одержавши срібло, зважив на руці найменший злиток і віддав прикажчикам «на чай». Решту наказав хлопчикові-служникові однести додому, а сам пішов радитися з матір’ю. Після цього він найняв коляску для себе, кілька колясок для черниць і вирушив до бічних воріт палацу Жунго. Тут він викликав із саду всіх черниць, посадив у коляски й повіз до кумирні Залізного порога. Але про це ми поки не розповідатимемо.
Після того як Юаньчунь прочитала всі написи, зроблені для саду Розкішних видовищ, їй раптом спало на думку, що батько з поваги до неї замкнув сад після її від’їзду й не дозволяє нікому туди заходити. Але хіба можна, щоб такий прекрасний сад був порожнім? Чому не дозволити сестрам, які вміють складати вірші, там жити? Це втішило б їх, до того ж вони достойно оцінили б усі красоти саду! Нехай і Баоюй там живе, адже він ріс разом із сестрами, і якщо розлучити їх, матінка Цзя й пані Ван будуть незадоволені.
Вона прикликала до себе євнуха Ся Чжуна, звеліла вирушити до палацу Жунго й передати її волю: відтепер Баочай та інші сестри, а також Баоюй мають жити в саду. Баоюю, на думку Юаньчунь, там буде зручніше навчатися.
Прийнявши від Ся Чжуна веління імператриці, Цзя Чжен і пані Ван повідомили про нього матінці Цзя, і та відразу розпорядилася послати людей у сад, щоб упорядкували приміщення, розставили ліжка, повісили запони й фіранки. Дівчата сприйняли цю новину спокійно і стримано, зате Баоюй, не приховуючи свого захвату, побіг до матінки Цзя з порадами, як що влаштувати. У цей час з’явилася служниця й доповіла:
— Пан Цзя Чжен кличе Баоюя.
Баоюй оторопів, радість миттєво зникла, він зблід, знітився, вчепився за матінку Цзя й нізащо не хотів іти.
— Не бійся, моє золотко, — заспокоювала його матінка Цзя. — Я тебе скривдити не дам. До того ж ти написав такі прекрасні твори! Я гадаю, батько хоче попередити тебе, щоб не пустував, коли переселишся в сад. Батько даватиме тобі наставляння, а ти знай підтакуй, не супереч, хоч що б він тобі говорив, тоді все обійдеться.
Заспокоюючи онука, матінка Цзя покликала двох старих мамок і наказала:
— Проведіть Баоюя та гарненько дивіться, щоб батько його не скривдив.
Мамки пообіцяли виконати все точно, і Баоюй нарешті пішов до батька. Ішов він повільно, дрібочучи ногами, кожний крок не більше трьох цунів, і шлях до покоїв пані Ван зайняв досить багато часу.
Цзя Чжен саме розмовляв з пані Ван про різні справи, а служниці стояли на терасі під навісом. Побачивши Баоюя, дівчата почали з нього жартувати.
Цзіньчуань потягнула його за рукав і тихенько сказала:
— Я щойно підфарбувала губи найсолодшою помадою, не хочеш злизнути?
Цайюнь відштовхнула Цзіньчуань, посміхнулася:
— Він і так засмучений, а ти його дражниш. Іди, — звернулася вона до Баоюя, — поки в батька гарний настрій.
Цзя Чжен і пані Ван перебували у внутрішній кімнаті й сиділи на кані одне проти одного. Перед ними в ряд стояли на підлозі стільці, на стільцях сиділи Інчунь, Таньчунь, Січунь і Цзя Хуань. З появою Баоюя Таньчунь, Січунь і Цзя Хуань підвелися.
Цзя Чжен оглянув поглядом стрункого, гарного Баоюя, потім подивився на Цзя Хуаня, щуплого, незграбного, з грубими манерами, і йому раптом на пам’ять прийшов тепер уже покійний старший син Цзя Чжу. Подумав він також про те, що вже постарів, посивів, що Баоюй — єдиний син пані Ван і вона буквально обожнює його. Від цієї думки в Цзя Чжена майже зникло презирство, з яким він зазвичай ставився до Баоюя.
Цзя Чжен довго мовчав, потім нарешті мовив:
— Імператриця вважає, що ти закинув навчання, тільки гуляєш і розважаєшся, і тому звеліла гарненько наглядати за тобою, коли ти переселишся в сад. Дивися ж, навчайся як слід! Не будеш старатися — пощади не чекай!
Баоюй слухав, шанобливо підтакуючи, потім мати зробила йому знак сісти поруч із собою. Сестри й Цзя Хуань теж сіли на свої місця.
Ласкаво погладивши Баоюя по шиї, пані Ван запитала:
— Ти всі пігулки прийняв?
— Залишилася одна, — відповів Баоюй.
— Завтра візьмеш іще десять, — мовила пані Ван, — і нехай Сіжень дає тобі по одній перед сном.
— Як ви й веліли, матінко, вона щодня змушує мене приймати пігулки, — сказав Баоюй.
— А хто це — Сіжень? — здивовано запитав Цзя Чжен.
— Служниця, — відповіла пані Ван.
— Звісно, служниць можна називати як завгодно, — похитав головою Цзя Чжен, — але хто придумав їй таке дивне, незвичайне ім’я?