І далі:
Ці рядки нагадали інші, з п’єси «Західний флігель»:
Дайюй замислилася, серце стиснулося від болю, з очей покотилися сльози. Думки її витали десь далеко-далеко. І ось, коли вона так сиділа в глибокій замисленості, хтось підійшов ззаду й ляснув її по плечу. Вона обернулася й побачила...
Кого побачила Дайюй, ви дізнаєтесь, якщо прочитаєте наступний розділ.
Розділ двадцять четвертий
П’яний Алмаз зневажає багатство й захоплюється шляхетністю;
дурне дівчисько губить хусточку й викликає любовну знемогу
Отже, хтось ляснув Дайюй по плечу, коли вона сиділа в глибокій замисленості.
— Ти що тут робиш?
Дайюй злякано підхопилася — перед нею стояла Сянлін.
— Дурне дівчисько! Налякала мене! Чого прийшла?
— Шукаю нашу панянку й ніде не можу знайти, — відповіла Сянлін. — І Цзицзюань тебе шукає. Каже, що дружина пана Цзя Ляня послала тобі якийсь надзвичайний чай. Піди, покуштуй.
Вона взяла Дайюй за руку, і вони разом попрямували до павільйону Ріки Сяосян.
Фенцзє й справді прислала дві банки прекрасного чаю. Дайюй і Сянлін поговорили про вишивки та візерунки, зіграли в шахи, почитали трохи, і Сянлін пішла.
Тим часом Баоюй, якого Сіжень повела додому, увійшовши в кімнату, побачив Юаньян. Лежачи в постелі, вона розглядала вишивки Сіжень.
— Де ти був? — запитала вона Баоюя, тільки-но той увійшов. — Бабуся давно на тебе чекає, веліла з’їздити до старшого дядька запитати про здоров’я. Скоріше переодягайся!
Сіжень вирушила у внутрішню кімнату по одяг, а Баоюй сів на край постелі, зняв туфлі й чекав, поки подадуть чоботи, раз у раз поглядаючи на Юаньян. На дівчині був рожевий шовковий халат, тепла безрукавка із синього атласу, шовкові панчохи кольорів яшми й розшиті візерунками темно-червоні туфлі, шия зав’язана фіолетовою шовковою хусточкою. Баоюй нахилився, вдихнув аромат, що йшов од хустки. Він помітив: білизною й ніжністю шкіри Юаньян не поступається Сіжень, і, не стримавшись, погладив її по шиї.
— Дорога сестрице, — лукаво мовив Баоюй, — дай мені спробувати помаду на твоїх губах!
Він пригорнувся до Юаньян і не міг відірватися, мовби приклеєний.
— Сіжень, іди-но сюди, подивися! — крикнула Юаньян. — Ти давно йому прислужуєш, чому не відучиш від дурниць!
Сіжень із одягом у руках увійшла в кімнату й сказала:
— Скільки разів тобі говорила, а ти знову за своє! Якщо й далі будеш поводитися так, мені тут нема чого залишатися.
Вона стала квапити Баоюя, щоб швидше переодягався. Баоюй перемінив одяг і разом з Юаньян вирушив до матінки Цзя, після чого вийшов з будинку, щоб їхати до Цзя Ше. Служники давно осідлали коня й стояли біля ґанку напоготові. Баоюй саме зібрався сісти в сідло, коли побачив Цзя Ляня, що тільки-но повернувся від Цзя Ше. Вони привітались, але заледве встигли перекинутися кількома словами, як звідкись збоку виринув парубок і звернувся до Баоюя зі словами:
— Як почуваєтесь, дядечку?
Баоюй оглянувся й побачив юнака років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, високого на зріст, із приємним овальним обличчям, дуже знайомим. Але хто такий цей юнак і де вони зустрічалися, Баоюй ніяк не міг згадати.
— Ти що витріщаєш очі? Невже не впізнаєш? — запитав отут Цзя Лянь. — Адже це Цзя Юнь, син п’ятої тітоньки, тієї самої, що живе у флігелі.
— І справді! — скрикнув Баоюй. — Як це я забув! — І звернувся до Цзя Юня: — Як почувається твоя матінка? Що привело тебе до нас?
— От прийшов поговорити із другим дядьком, — він кивнув на Цзя Ляня.
— Ти став ще красивішим, — вів далі Баоюй. — От би мені такого сина!
— І не соромно! — засміявся Цзя Лянь. — Людина старша за тебе на п’ять, а то й на шість років, а ти називаєш її сином.
— Скільки тобі виповнилося? — запитав Баоюй Цзя Юня.
— Вісімнадцять, — відповів той.
Треба вам сказати, що Цзя Юнь був розумний і проникливий. Почувши слова Баоюя, він з усмішкою сказав:
— Вірно говорить прислів’я: «Дід лежить у колисці, а онук шкутильгає із ключкою». За віком я старший, але «хоч яка висока гора, їй не затьмарити сонця». От уже кілька років, як помер мій батько, і нікому мене наставляти. Якщо ви, дядьку Баоюй, не відчуваєте до мене ворожості за мою дурість і готові визнати своїм сином, я буду щасливий.
— Чув? — розсміявся Цзя Лянв. — Він хоче стати твоїм сином! Виходить, уміє порозумітися з людьми. Вірно?
Цзя Лянь пішов, а Баоюй звернувся до Цзя Юня:
— Заходь завтра, якщо будеш вільний. З ними тобі водитися нічого. Зараз я не можу, а завтра буду чекати тебе у своєму кабінеті. Побалакаємо, погуляємо в саду.
Сказавши це, Баоюй підхопився в сідло й у супроводі хлопчиків-служників поїхав до Цзя Ше. У того була легка застуда. Баоюй передав дядечку все, про що просила матінка Цзя, а потім сам запитав про його здоров’я.
На всі запитання, задані йому матінкою Цзя, Цзя Ше відповідав шанобливо, стоячи, після чого покликав служниць і звелів їм провести Баоюя до пані Сін.
Баоюй попрощався із Цзя Ше й піднявся у верхню кімнату. Пані Сін підвелася йому назустріч і поспішила запитати про здоров’я матінки Цзя. Баоюй у свою чергу запитав, як почуває себе пані Сін.
Пані Сін посадовила Баоюя на кан, звеліла принести чай, а сама заходилася розпитувати, що нового в них удома. Незабаром прийшов Цзя Цун і поклонився Баоюю.
— Де тебе носить? — з докором запитала пані Сін. — Куди поділася твоя нянька? Бігаєш брудний, розпатланий — навіть не схожий на хлопчика із пристойної родини!
У цей час у кімнату ввійшли Цзя Хуань і Цзя Лань, поклонилися пані Сін, і вона запропонувала їм сісти. Цзя Хуань відразу помітив, що Баоюй сидить поруч із пані Сін, і та всіляко йому догоджає. Це було йому неприємно. Посидівши трохи, він зробив знак очима Цзя Ланю, що настав час іти, і вони попрощалися. Баоюй хотів піти з ними, але пані Сін його зупинила:
— Зачекай, я хочу з тобою поговорити!
Довелося Баоюю залишитися, а Цзя Хуаню й Цзя Ланю пані Сін сказала:
— Передайте уклін від мене своїм матерям. Ваші сестри й панянки давно вже тут, від їхнього гамору йде обертом голова, так що сьогодні я вас не запрошую до себе.
— Виходить, сестри тут? — з усмішкою запитав Баоюй, коли Цзя Хуань і Цзя Лань вийшли. — Чому ж я їх не бачу?
— Вони посиділи зі мною трохи й пішли до внутрішніх покоїв, — відповіла пані Сін. — А зараз де вони, не знаю.
— Ви збиралися зі мною про щось поговорити? — запитав Баоюй.
— Ні! Просто хотіла, щоб ти попоїв у мене разом із сестрами, а потім я тобі дам одну цікаву штучку.
За розмовою вони не помітили, як підійшов час вечері. Коли стіл було накрито, а келихи й блюда розставлено, запросили панянок і сіли вечеряти. По вечері Баоюй розпрощався з господарями й разом із панянками поїхав додому. Перш ніж розійтися по своїх кімнатах спати, вони провідали матінку Цзя й пані Ван, але ми про це не розповідатимемо.
А зараз повернемося до Цзя Юня. Він з’явився до Цзя Ляня із проханням підшукати для нього яку-небудь справу. Цзя Лянь вислухав його й сказав:
— Нещодавно було підходяще місце, але твоя тітонька Фенцзє віддала його Цзя Ціню. Однак і для тебе дещо є, так вона говорила: стежитимеш за посадкою квітів і дерев у саду.
232