Цзя Юнь подумав і мовив:
— Що ж, доведеться почекати. Тільки ви, дядьку, не розповідайте тітоньці, що я приходив.
— З якої речі я розповідатиму? В мене часу немає на порожні розмови. Завтра я маю з’їздити в Сіньії й назад. Так що за відповіддю приходь післязавтра ввечері.
Із цими словами Цзя Лянь пішов у внутрішні покої переодягатися. Цзя Юнь покинув палац Жунго й вирушив додому. Дорогою він міркував, що робити, як раптом йому на думку спало — піти до дядька Бу Шиженя, і він повернув в інший бік.
Бу Шижень торгував пахощами. Він саме повернувся із крамниці, коли до нього з’явився Цзя Юнь.
— Ти чого прийшов? — запитав торговець племінника.
— Хочу просити вас, дядечку, про одну справу, — відповів Цзя Юнь. — Мені дуже потрібні камфора й мускус. Чи не дасте в борг кожного по чотири ляни, а до свята восьмого місяця я з вами розрахуюся.
— У борг! — посміхнувся Бу Шижень. — Про це краще не проси! Нещодавно один мій прикажчик узяв на кілька лянів товару для своїх родичів і дотепер не заплатив. От ми й домовилися з компаньйонами родичам у борг не давати, а хто порушить угоду, з того належить двадцять лянів срібла на частування. Та і з товаром, про який ти запитуєш, зараз важко. Навіть за готівку в мене навряд чи знайдеться така кількість. Довелося б діставати в іншім місці. Це по-перше. І потім — було б у тебе яке-небудь серйозне заняття! А то тобі це знадобилося для чергової витівки! От ти кажеш: дядько несправедливий, вічно лає тебе, але ж таким, як ти, все дарма. Тобі давно слід було взятися за розум і знайти собі який-небудь заробіток, втішити дядечка.
— Ваша правда, — з посмішкою зауважив Цзя Юнь. — Але по смерті батька я був зовсім іще дитиною й мало що розумів у житті. Мама говорила мені, що тільки завдяки вам ми змогли влаштувати батькові пристойний похорон. Все це вам, дядечку, добре відомо, як і те, зрештою, що я не проциндрив землю й будинок, які дісталися мені в спадщину! Але навіть найбільш уміла дружина не зможе приготувати їжу, якщо немає рису! А як же бути мені? Інший на моєму місці дні й ночі приставав би до вас, випрошуючи то по три шени рису, то по два шени бобів, і ви, дядечку, не знали б, як від нього відкараскатися.
— Хлопчику мій, хіба відмовив би я тобі, якби було в мене те, що ти просиш? — заперечив Бу Шижень. — Мене завжди хвилювала твоя доля, і я не раз говорив дружині, що ти зовсім не знаєш життя. Сходив би до своїх багатих родичів. Не вдасться побачитися зі старшими панами — постарайся зав’язати дружбу з їхніми управителями, вони допоможуть тобі дістати роботу. Нещодавно я був за містом і зустрів там четвертого брата Цзя Ціня. Він їхав у чудовій колясці, а за ним — сорок чи п’ятдесят буддійських і лаоських черниць, яких він супроводжував у родову кумирню сім’ї Цзя. Хіба не спритністю й умінням домігся він цього місця?
Цзя Юнь промурмотав щось у відповідь, підвівся й почав прощатися.
— Куди ти квапишся? Поїв би зі мною! — сказав Бу Шижень.
Аж тут закричала його дружина:
— З глузду з’їхав ти, чи що! Який багатій знайшовся! Знаєш же, що в нас немає рису, і мені довелося купити півцзіня борошна, щоб тебе нагодувати! Почастуєш племінника, а сам голодним залишишся?
— Купи ще півцзіня, і все буде гаразд, — заперечив Бу Шижень.
Дружина покликала дочку.
— Їнцзє, сходи до тітоньки Ван навпроти, попроси в борг грошей. Скажи, завтра повернемо!
Почувши таку розмову, Цзя Юнь, бурмочучи: «Не варто турбуватися», зник за дверима.
Але залишимо поки Бу Шиженя та його дружину й розповімо про Цзя Юня.
Покинувши будинок дядечка, він вирішив іти додому. Ішов він сумний, похнюпившись, як раптом наткнувся на п’яного.
— Ти що, осліп? — закричав той, схопивши Цзя Юня за руку. — Лізеш на людину!
Голос його здався Цзя Юню знайомим, він підвів голову й, придивившись, упізнав свого сусіда Ні Ера.
Ні Ер вважався хуліганом, дебоширом, увесь час проводив у гральному домі, пив вино, затівав бійки, а заведуться гроші, віддавав їх на ріст. Зараз, очевидно, хтось повернув йому борг, він був добряче напідпитку, вже готувався пустити в хід кулаки, але Цзя Юнь закричав:
— Ні Ере, це ж я!
Почувши знайомий голос, Ні Ер витріщився на Цзя Юня, опустив руки і, хитаючись, мовив:
— Так це ви, другий пане Цзя Юнь! Далеко прямуєте в таку пору?
— Відразу всього не розповіси, — відповів Цзя Юнь. — Потрапив я в неприємну історію.
— Не засмучуйтеся, — сказав Ні Ер. — Якщо з вами обійшлися несправедливо, я помщуся, тільки скажіть. А може, хто-небудь із жителів трьох сусідніх вулиць чи шести провулків посмів вас скривдити, так я з ним розправлюся. Не будь я Ні Ер, П’яний Алмаз!
— Зачекай, не гарячися, — почав заспокоювати його Цзя Юнь. — Послухай, у чому справа.
І він передав Ні Еру свою розмову з Бу Шиженем.
— Якби він не був вашим родичем, я відлупцював би його добряче! — скипів Ні Ер. — Як же він міг вам відмовити!.. Ну гаразд! Не засмучуйтеся! У мене є трохи лянів срібла, якщо потрібно — беріть. Ми добрі сусіди, і відсотків я не візьму.
Він витяг із-за пояса гроші.
Цзя Юнь про себе подумав:
«П’яний Алмаз хоч і забіяка, але не залишить у нужді, всі знають його шляхетність. Якщо відмовлюся від грошей, він, мабуть, образиться. Візьму й поверну з відсотками».
Звернувшись до Ні Ера, він із посмішкою сказав:
— Ні Ере, ти й справді чудовий хлопець! Так великодушно пропонуєш мені гроші, хіба посмію я відмовитись? Тільки-но повернуся додому, напишу як належить розписку й надішлю тобі.
— У мене всього п’ятнадцять лянів і три цяні! — розреготавшись, сказав Ні Ер. — Але якщо здумаєте писати розписку, не дам нічого.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Цзя Юнь, беручи гроші. — Тільки не галасуй!
— Не буду, — всміхнувся Ні Ер. — Уже смеркає, і я вас не запрошуватиму випити по чарці. Та й справи ще є, так що йдіть своєю дорогою. Тільки передайте моїм домашнім, аби не чекали мене, замикали двері й лягали спати. Якщо ж я знадоблюся, нехай ранком дочка прийде до Вана Коротуна, торговця кіньми, я в нього буду.
Ні Ер повернувся й покрокував геть.
Великодушність Ні Ера здалася Цзя Юню дивною, і він подумав, що сусід його й справді незвичайна людина. Разом з тим Цзя Юнь побоювався, як би Ні Ер, коли пройде хміль, не зажадав подвоєної суми. Що тоді робити?
Одначе він поспішив заспокоїти себе:
«Нічого, тільки-но дістану місце, зможу повернути й подвійно».
Цзя Юнь вирушив до міняльної крамниці, зважив отримане срібло. Там виявилося рівно стільки, скільки сказав Ні Ер, і Цзя Юнь іще більше зрадів.
По дорозі він зайшов до дружини Ні Ера й передав усе, як наказував чоловік.
Удома він застав матір на кані з прядкою в руках. Побачивши сина, вона запитала:
— Де ти пропадав цілий день?
Боячись, що мати розсердиться, Цзя Юнь ні словом не згадав про те, що був у Бу Шиженя, тільки сказав:
— Чекав у палаці Жунго дядька Цзя Ляня, — і у свою чергу запитав у матері: — Ти обідала?
— Так, — відповіла мати й наказала дівчинці-служниці подати Цзя Юню їжу.
Час був пізній, Цзя Юнь попоїв і ліг спати. Про те, як він провів ніч, ми не розповідатимемо.
Наступного ранку Цзя Юнь прокинувся, вмився й вийшов з дому через південні ворота. Купивши в крамниці мускусу, він вирушив до палацу Жунго. Там він довідався, що Цзя Лянь уже виїхав, підійшов до воріт його будинку й побачив хлопчиків-служників, які мели двір. Незабаром у дверях з’явилася дружина Чжоу Жуя й крикнула:
— Досить мести, пані зараз вийде!
Цзя Юнь швидко підійшов до дружини Чжоу Жуя й запитав:
— Куди зібралася ваша хазяйка?
— Її покликала стара пані, — відповіла та. — Треба, напевно, щось скроїти.