Аж тут саме вийшла з будинку Фенцзє, супроводжувана цілою юрбою служниць. Цзя Юнь, знаючи, що Фенцзє любить увагу, підійшов до неї й, шанобливо склавши руки, поклонився. Фенцзє прямувала далі, навіть не вдостоївши його поглядом. Лише мимохідь запитала, як почувається його мати й чому так рідко в них буває.
— Матінка нездужає, — відповів Цзя Юнь. — Вона часто вас згадує й дуже засмучена, що не може вас провідати.
— Ох, і брешеш же ти! — похитала головою Фенцзє.
— Нехай грім мене вразить, якщо я насмілився вам збрехати! — з усмішкою мовив Цзя Юнь. — Тільки вчора ввечері матінка вас згадувала! Говорила, що здоров’я у вас слабке, але ви трудитеся щосили й лише завдяки вам господарство в палаці в повному порядку, а так почався б справжній хаос.
На вустах Фенцзє забриніла самовдоволена посмішка, і, зупинившись, вона запитала:
— Що це ви з матір’ю раптом здумали пліткувати про мене?
— Пані, — мовив Цзя Юнь, начебто не чуючи питання, — у мене є гарний друг, який торгував пахощами. Недавно він дістав суддівську посаду в одній з областей провінції Юньнань і збирається їхати туди разом із родиною. Торгівлю він припинив, розплатився з боргами, а що не встиг збути — подарував друзям. Мені дісталися камфора й мускус. Ми з матінкою порадилися й вирішили, що жаль продавати такі рідкісні речі, а подарувати комусь — немає гідних друзів. Аж тут ми й згадали, що вам, тітонько, довелося витратити чимало грошей на ці пахощі торік. Я вже не говорю про приїзд імператриці нинішнього року, але тільки на свято Початку літа пахощів буде потрібно вдесятеро більше, ніж зазвичай. От я й подумав, що пахощі, які дісталися мені, треба з шануванням піднести вам.
Із цими словами він простягнув Фенцзє обтягнуту візерунчастою парчею коробочку.
Фенцзє, що готувалася до майбутнього свята, дуже зраділа й наказала Фен’ер:
— Візьми подарунок у брата Цзя Юня, віднеси додому й віддай Пін’ер, — після чого знову обернулася до Цзя Юня: — Тепер я розумію, чому твій дядько Цзя Нянь постійно повторює, що ти розумний і спритний!
Цзя Юнь зрозумів, що не дарма підніс подарунок, і, розхрабрившись, запитав:
— Виходить, дядечко також не забуває про мене?
Фенцзє дуже хотілося сказати Цзя Юню, що йому збираються дати посаду доглядача за садівниками, але вона прикусила язика, побоюючись, як би Цзя Юнь не став хвастатися, начебто підкупив її своїм незначним подарунком. Цзя Юню ж було ніяково їй докучати, і він одкланявся. Удома, попоївши, він раптом згадав, що Баоюй запрошував його до себе, у кабінет Візерунчастого шовку, що був розташований біля других воріт, неподалік од покоїв матінки Цзя.
Підійшовши до двору, Цзя Юнь помітив Мін Яня, що діставав із гнізда горобенят. Він обережно підкрався позаду, тупнув ногою й крикнув:
— Знову пустуєш!
Мін Янь обернувся і, побачивши Цзя Юня, з усмішкою вимовив:
— У чому справа? Ти так мене налякав, що душа пішла в п’яти. До речі, не називай мене більше Мін Янь. Панові Баоюю не подобається це ім’я, і він перемінив його на Беймін — Сушений чай. Так і запам’ятай!
Цзя Юнь кивнув головою й попрямував до кабінету, запитавши на ходу:
— Другий пан Баоюй у себе?
— Ні, він сьогодні не приходив, — відповів Беймін. — Але якщо він тобі потрібний, я запитаю.
Із цими словами Беймін пішов, а Цзя Юнь заходився розглядати зразки живопису й каліграфії на стіні та різні дрібнички. Минуло досить багато часу. Цзя Юнь вийшов і хотів покликати іншого служника, але нікого не побачив — усі втекли бавитись.
Засмучений, Цзя Юнь зупинився в нерішучості, як раптом із-за дверей почувся голос:
— Брате, це ти?
Цзя Юнь заглянув у двері й побачив служницю років п’ятнадцяти-шістнадцяти, струнку, з чистими проникливими очима. Дівчинка хотіла піти, але тут з’явився Беймін і, помітивши її, сказав:
— Добре, що ти тут, я нічого не зміг довідатися!
Цзя Юнь поспішно вийшов назустріч Бейміну.
— Ну що? — запитав він.
— Я нікого не застав, тільки прождав даремно, — відповів той. — А це служниця з кімнат пана Баоюя. — І він звернувся до служниці: — Мила дівчино, повідом своєму панові, що прийшов другий пан Цзя Юнь.
Почувши, що юнак належить до панської родини, служниця не стала ховатися й оглянула Цзя Юня пильним поглядом.
— Який там пан! — промовив Цзя Юнь. — Скажи, що прийшов Цзя Юнь, і добре.
Служниця помовчала і, ледве стримуючи посмішку, сказала:
— Мені здається, другий пане, вам краще повернутися додому й прийти завтра. Увечері я при нагоді про вас доповім.
— Що ти хочеш цим сказати? — запитав Беймін.
— Сьогодні вдень пан Баоюй не спав, — пояснила служниця, — тому він рано повечеряв і сюди не прийде. Навіщо ж змушувати другого пана Цзя Юня тут чекати? Адже він, напевно, не їв. Нехай краще йде додому, а завтра приходить. Навіть якщо я зараз доповім, навряд чи другий пан Баоюй його прийме.
Цзя Юню сподобалася стримана невигадлива мова служниці, він хотів було запитати, як її ім’я, але, згадавши, що вона служниця Баоюя, визнав неслушним виявляти надмірну цікавість. Тому він кивнув і сказав:
— Мабуть, ти маєш рацію! Я прийду завтра!
Цзя Юнь попрямував до виходу, але Беймін його зупинив:
— Зачекай, я наллю чаю! Вип’єш і підеш.
— Не турбуйся, у мене справи, — відповів Цзя Юнь, обернувшись і дивлячись на служницю.
Цзя Юнь вирушив просто додому, а наступного дня з’явився до воріт Жунго й побачив Фенцзє, що сідала в коляску, щоб їхати в палац Нінго. Помітивши юнака, Фенцзє звеліла служницям його підкликати й, не виходячи з коляски, сказала:
— Юньере, ти насмілився зі мною хитрити! Я ж бо думаю, чого це раптом ти вирішив зробити мені подарунок, а ти, виявляється, сподівався дістати натомість яку-небудь посаду. Твій дядько Цзя Лянь учора мені сказав, що ти звертався до нього з таким проханням.
— Ох, і не згадуйте про це, тітонько, — з усмішкою мовив Цзя Юнь. — Я потім пошкодував, що звернувся до нього. Треба було відразу попросити вас. Але хто міг подумати, що дядечко не зможе нічого зробити?!
— От воно що! — розсміялася Фенцзє. — Виходить, ти в нього нічого не домігся й прийшов до мене!
— Ви ображаєте почуття моєї щирої поваги до вас, тітонько! — скривджено мовив Цзя Юнь. — У мене й у думках такого не було! Інакше я б зізнався вам у цьому вчора! Але позаяк ви все знаєте, я не чекатиму допомоги дядечка й попрошу вас зробити мені ласку!
— Навіщо ж іти манівцями! — посміхнулася Фенцзє. — Якби ти сказав мені відразу про це, я могла б знайти для тебе справу значнішу й не зволікала б час! Зараз у саду здійснюватимуться посадки квітів та дерев, і потрібна людина, що доглядала б за роботою! Не треба було мовчати, давно дістав би це місце!
— Іще не пізно, — заперечив Цзя Юнь, — цю справу ви можете мені й зараз доручити.
Фенцзє, подумавши, сказала:
— Мабуть, це не зовсім зручно. От до майбутнього новорічного свята треба буде закупити велику партію ракет і ліхтарних свічок, тоді я охоче доручу тобі цю справу. Згоден?
— Дорога тітонько, дозвольте мені спочатку попрацювати в саду. Якщо я впораюся, доручите й іншу справу.
— А ти, я дивлюся, далеко закидаєш вудку! — мовила Фенцзє. — Зізнаюсь, якби не сказав мені Цзя Лянь про тебе, я й не згадала б. Зараз я іду, так що приходь опівдні, одержиш гроші й завтра ж починай посадки квітів!
Вона зробила слугам знак рушати й поїхала.
Цзя Юнь, охоплений радістю, вирушив до кабінету Візерунчастого шовку, але виявилося, що Баоюй із самого ранку поїхав до палацу Бейцзінського вана, і Цзя Юнь даремно прождав його до полудня.
Довідавшись про повернення Фенцзє, Цзя Юнь вирушив до неї, заздалегідь написавши розписку про одержання грошей. З будинку вийшла Цаймін, взяла у Цзя Юня розписку, проставила суму, рік та місяць і повернула разом із вірчою биркою.
Цзя Юнь пробіг очима розписку: там значилася сума у двісті лянів срібла. Не чуючи під собою ніг від радості, він помчав до комори по гроші. Удома він про все розповів матері, і обоє пораділи.