Выбрать главу

Дайюй підвелася й зібралася йти.

— Дивіться, Чорнобривка розсердилася! — вигукнула Баочай. — Куди ти? Адже немає причин ображатися.

Вона хотіла зупинити Дайюй, але у дверях зіштовхнулася з наложницями Чжао й Чжоу, які прийшли провідати Баоюя. Баоюй і дівчата піднялись їм назустріч, запросили сісти, тільки Фенцзє залишалася на місці, не звертаючи на жінок анінайменшої уваги.

Заледве Баочай зібралася почати розмову, як на порозі з’явилася служниця пані Ван і доповіла:

— Прибула дружина пана Ван Цзитена, і наша пані запрошує панянок до себе.

Лі Вань і Фенцзє поспішили до пані Ван. Наложниці також пішли.

— Я не виходжу з дому, — крикнув їм услід Баоюй, — але дружині мого дядька Ван Цзитена передайте, щоб не турбувалася й не приходила сюди. Сестрице, — звернувся він до Дайюй, — залишся, я хочу з тобою поговорити!

Фенцзє звернулася до Дайюй:

— Повернися, з тобою хочуть поговорити.

Вона тихенько вштовхнула Дайюй у кімнату, а сама разом із Лі Вань вийшла.

Баоюй, сміючись, схопив Дайюй за руку й мовчки дивився на неї. Дайюй почервоніла, спробувала вирватися.

— Ой-ой-ой! — раптом закричав Баоюй. — Голова болить!

— Так тобі й треба! — відповіла Дайюй.

Зненацька Баоюй підхопився й почав високо підстрибувати, бурмочучи всяку нісенітницю.

Перелякана Дайюй разом із служницями побігла до матінки Цзя й пані Ван, де в цей час перебувала й дружина Ван Цзитена, і вони втрьох поспішили до Баоюя. А той, із ножем в одній руці й ціпком в іншій, кидався на оточуючих, трощачи й перевертаючи все, що потрапляло під руку.

Побачивши таку картину, матінка Цзя й пані Ван затремтіли від страху, заплакали й заголосили: «хлопчику», «рідний». Переполошився весь будинок, у сад прибігли й панове, і служники. Всі були ні в сих ні в тих, не знаючи, що вдіяти.

І раптом у саду з’явилася Фенцзє. Вона розмахувала блискучим кинджалом, ганялася за курми, що попадалися на шляху, і собаками й уже готова була кинутися на людей, страшно витріщаючи очі, але дружина Чжоу Жуя поспішила привести в сад кілька сильних жінок. Вони відібрали у Фенцзє кинджал і відвели її в дім. Пін’ер і Фен’ер голосно кричали, Цзя Чжен місця собі не знаходив од хвилювання.

Пішли балачки й пересуди: одні радили зробити обряд вигнання нечистої сили[236], інші — покликати чарівника, треті — запросити із храму Яшмового владики даоса Чжана, що вмів виганяти злих духів. Галасували довго, улаштовували молебства, вимовляли заклинання, перепробували всі ліки, але нічого не допомагало.

На заході сонця поїхала дружина Ван Цзитена.

Наступного дня з’явився сам Ван Цзитен довідатися про стан хворих. Приїжджали родичі з родини Шхоу, брати пані Сін і багато інших. Хто привозив нашептану воду, хто рекомендував буддійських і лаоських ченців, хто — досвідчених лікарів.

Фенцзє й Баоюй втратили розум і нікого не впізнавали. Вони лежали, розметавшись у жару, і марили. Проти ночі їм стало гірше. Служниці боялися до них наближатися. Тому довелося перенести їх нагору, до кімнати пані Ван, і приставити людей для постійного чергування біля постелі.

Матінка Цзя, пані Ван, пані Сін і тітонька Сюе не відходили від хворих і ввесь час плакали. Цзя Ше та Цзя Чжен, побоюючись за здоров’я матінки Цзя, теж не спали вночі й не давали спокою нікому з домашніх.

Цзя Ше скликав звідки тільки можна буддійських і лаоських ченців, але Цзя Чжен, бачачи, що від них немає ніякої користі, сказав:

— На все воля Неба, боротися з долею даремно. Ми випробували всі способи, але жоден не допоміг. Доведеться, видно, упокоритися!

Але Цзя Ше ніяк не міг заспокоїтися.

Минуло три дні, Фенцзє й Баоюй лежали нерухомо, майже бездиханні. Почалися розмови про те, що надії на видужання немає й треба подумати про похорони. Матінка Цзя, пані Ван, Цзя Лянь, Пін’ер і Сіжень безутішно ридали. Тільки наложниця Чжао, удаючи сумну, в душі раділа.

На четвертий ранок Баоюй широко розплющив очі й, дивлячись на матінку Цзя, сказав:

— Більше я не житиму у вашому домі, скоріше проведіть мене звідси!

Матінці Цзя здалося, наче в неї вирвали серце. Наложниця Чжао, що стояла поруч, заходилась її вмовляти:

— Не треба так убиватися, шановна пані! Хлопчик не виживе, тож чи не краще як слід обрядити його, і нехай він спокійно піде із цього світу. Принаймні, позбудеться страждань. А своїми слізьми та скорботою ви лише збільшите його муки на тому світі.

Матінка Цзя спересердя плюнула їй в обличчя й вибухнула лайкою:

— Підла баба! Звідки тобі відомо, що він не виживе? Може, ти тільки й мрієш про його смерть заради власної користі? Краще не думай про це! Якщо тільки він помре, всю душу з тебе витрясу! Це ви підбурюєте пана, щоб змушував хлопчика цілими днями читати й писати! Залякали так, що син від рідного батька ховається, як миша від кішки! Хто, як не ваша зграя, умишляє зле? Довели хлопчика до безпам’ятства й радієте! Ні, це вам так не минеться!

Вона лаялась, а сльози струмками котилися з очей. Цзя Чжен теж розхвилювався. Крикнувши наложниці Чжао, щоб забиралася геть, він лагідно заходився втішати матінку Цзя. У цю мить на порозі з’явився служник і гучним голосом доповів:

— Дві труни готові!

Матінці Цзя начебто встромили ніж у серце, і вона скрикнула.

— Хто розпорядився готувити труни? — закричала вона. — Хапайте цих людей і бийте киями до смерті!

Матінка Цзя так розбушувалася, що ладна була перевернули все догори дном.

І раптом серед цієї метушні звідкись іздалеку долинули ледве помітні удари в дерев’яну рибу[237] й почувся голос:

— Слава всемогутньому бодхисатві, що рятує від відплати й звільняє від мирських пут! Якщо кого-небудь спіткало нещастя, якщо немає спокою в домі, якщо хтось одержимий нечистою силою, якщо комусь загрожує небезпека — кличте нас, і ми зцілимо його!

Матінка Цзя й пані Ван негайно наказали служникам бігти на вулицю й дізнатися, хто там. Виявилося, що це буддійський чернець із коростою на голові й кульгавий даос.

Ось який вигляд мав буддійський чернець:

Сливовий ніс. Брови — ниток волосяних ліс. З віч каміння коштовного блиск, Сяйва в нім зоряний зміст.
Ряса порвана. Ветхе взуття. А в ходи ні слідів, ні кінця! ...Весь в пилюці, до того ж чиряк... Отака-от парсуна ченця!

Ось яким був даоський чернець:

Одна нога його підійме, а інша опускає вниз, Він з голови до ніг забрьоха, уїлись в тіло бруд і слиз. Коли б, зустрівшись, ви спитали: «Де рідний дім? Де отчий край?» «Від Жо ріки на захід, — скаже, — там гори є такі — Пенлай».

Цзя Чжен звелів запросити ченців і передовсім дізнався, в яких горах вони займалися самовдосконаленням.

— Вам це знати ні до чого, поважний пане, — відповів буддійський чернець. — Дійшло до нас, що у вашому палаці є стражденні, і ми прийшли їм допомогти.

— У нас двоє потребують допомоги, — мовив Цзя Чжен. — Не знаю тільки, яким чудодійним способом можна їх зцілити.

— І ви запитуєте про це в нас? — втрутився в розмову даос. — Адже ви володієте найрідкіснішою коштовністю, вона може вилікувати будь-яку недугу!

— Так, мій син народився з яшмою в роті, — підтвердив Цзя Чжен, схвильований словами даоса, — на ній написано, що вона охороняє від зла й виганяє нечисту силу. Але мені жодного разу ще не довелося випробувати її чудодійні властивості!

вернуться

236

Обряд вигнання нечистої сили — ритуал жертвопринесень злим духам, щоб покинули тіло хворого.

вернуться

237

Удари в дерев’яну рибу... — Мається на увазі ритуальна дерев’яна риба муюй із отвором; частими ударами по ній легкої дерев’яної палички буддійські ченці прагнули привернути до себе увагу божества.