Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

— Просто незбагненно, — всміхнувся Цзя Юйцунь. — У цього хлопчика, я думаю, незвичайна доля.

— Так усі говорять, — відповідав Лен Цзисін, — і тому бабуся пестить його й плекає. Коли хлопчикові виповнився рік, пан Цзя Чжен вирішив довідатись, які схильності в дитини, і розклав перед ним безліч усяких предметів. Проти очікувань хлопчик схопив білило, рум’яна, шпильки й каблучки та заходився ними гратися. Пан Цзя Чжен був розчарований: виходить, син буде захоплюватися вином і жінками. Відтоді батько його не злюбив. Тільки бабуся до краю захоплена онуком. Зараз хлопчикові десять років, він розпещений, одначе дуже розумний і розвинений як на свої літа — навряд чи найдеться один такий на сотню його однолітків. І міркування в нього незвичайні. «Жінки, — каже він, — створені з води, чоловіки — із бруду. Побачивши жінок, я відчуваю блаженство й радість, а побачивши чоловіків — нудоту, такий вони поширюють сморід». Справді, забавно! Напевно виросте відчайдушним джиґуном!

— Навряд, — заперечив Цзя Юйцунь, і обличчя його набуло суворого виразу. — Жаль, що ви не знаєте історію появи на світ цього хлопчика! Видно, пан Цзя Чжен в одному зі своїх колишніх втілень був незаслужено прирахований до розпусників. Але зрозуміти це може лише той, хто прочитав багато книг і не шкодував сил своїх, прагнучи осягнути сутність речей, пізнати істину й сенс життя.

Цзя Юйцунь говорив так серйозно, що Лен Цзисін весь перетворився на слух і попросив пояснити йому сказане.

— Породжені Небом і Землею люди, — почав Цзя Юйцунь, — мало чим відрізняються одне від одного, за винятком, зрозуміло, тих, хто прославився великою гуманністю або страшним лиходійством. Люди гуманні народжуються з волі доброї долі, щоб установити у світі порядок. Лиходії — за велінням фатуму, щоб принести світові нещастя. Яо, Шунь, Юй, Чен Тан, Вень-ван, У-ван, Чжоу-гун, Шао-гун, Кунцзи, Менцзи, Дун Чжуншу, Хань Юй, Чжоу Дуньї, Чен Хао, Чжу Сі, Чжан Цзай — народилися з волі доброї долі; Чию, Гунгун, Цзе-ван, Чжоу-ван, Цінь Шихуан, Ван Ман, Цао Цао, Хуань Вень, Ань Лушань, Цінь Гуй[30] — за велінням фатуму. Люди гуманні встановлювали в Піднебесній порядок, лиходії сіяли смуту. Людям гуманним властиві чистота й розум — вияв доброго начала Всесвіту. Лиходіям — жорстокість і підступництво — вияв злого начала Всесвіту. Нині, у часи великого щастя й благоденства, спокою та миру, дух Чистоти й Розуму витає всюди — і в імператорському палаці, і у віддалених куточках країни. Він перетворюється то на солодку росу, то на ласкавий вітерець, поширюючись по всьому світі. Яскраве сонце загнало дух Зла й Підступництва в глибокі рови й розпадини скель. А вітер і хмари не дають йому вирватися на волю, навіть струменю його, тонкому, як шовковинка. Чистота й Розум стоять на шляху в Зла й Підступництва, Зло й Підступництво прагнуть усіляко нашкодити Чистоті й Розуму. Чистота й Розум, Підступництво й Зло — між ними споконвічна боротьба, в якій вони не можуть знищити одне одного, як Вітер і Вода, Грім і Блискавка. Якщо струмінь зла, вирвавшись на волю, оселиться в якій-небудь людині під час її народження, не стане та ні доброчесною, ні лиходієм. Але розум і здібності візьмуть гору над облудністю й підступництвом. Породжена у знатній і багатій родині, вона швидше за все виросте розпусником; у родині освіченій, але збіднілій — піде в пустельники й згодом прославиться. Навіть у найнещаснішій, злиденній родині вона доможеться популярності, ставши актором або гетерою, але ніколи не опуститься до того, щоб найнятися розсильним або слугою й догоджати якому-небудь вульгарному тупаку. З давніх часів збереглося багато тому прикладів: Сюй Ю, Тао Цянь, Юань Цзи, Цзи Кан, Лю Лін, Ван Даньчжи й Сє Ань, Гу Хутоу, ченьський Хоу-чжу, танський Мін-хуан, сунський Хуей-цзун, Лю Тінчжей, Вень Фейцін, Мі Наньгун, Ши Маньцін, Лю Ціцін, Цінь Шаою, а також Ні Юньлінь, Тан Боху, Чжу Чжишань, Лі Гуан’янь, Хуан Фанчо, Цзін Сіньмо, Чжо Венвузюнь, Хун Фу, Сюе Тао, Цуй Ін, Чао Юнь[31]. Всі вони уродженці різних місць, але закон життя для всіх один.

— Ви хочете сказати, що удача робить князем, а невдача — розбійником? — запитав Лен Цзисін.

— Цілком правильно, — відповідав Цзя Юйцунь. — Ви ж не знаєте, що після того, як мене звільнили з посади, цілих два роки я мандрував по різних провінціях і яких тільки дітей не бачив! Але загалом усі вони поділяються на дві категорії, я вам про них говорив. До однієї з них і належить хлопчик, народжений із яшмою в роті. До речі, чи знайомий вам пан Чжень зі Цзіньліна, начальник провінційної палати Добродійності?

— Ще б пак! — вигукнув Лен Цзисін. — Адже сім’я Чжень перебуває в близькому спорідненні з сім’єю Цзя й тісно з нею пов’язана. Мені й то не раз доводилося мати з ними справу.

Цзя Юйцунь посміхнувся й продовжував:

— Отож, торік у Цзіньліні мене рекомендували вчителем у родину Чжень. Багатство й знатність не заважають їй дотримуватися досить суворих звичаїв, і більш підходящого місця я не зміг би знайти. Хоча працювати з хлопчиком, який іще не знає грамоти, набагато сутужніше, ніж із дорослим, який склав іспити. Мене завжди тішило, коли він говорив: «Якби разом зі мною навчалися дівчатка, я краще запам’ятовував би ієрогліфи й розумів ваші пояснення, а то залишуся на все життя дурнем і невігласом». Служників, що його супроводжували, він повчав: «Слово „дівчинка“ — найчистіше та найсвятіше. До дівчаток я ставлюся з більшою побожністю, ніж до казкових тварин і рідкісних птахів, чудесних квітів і незвичайних трав. І вам, лихословам, забороняю вимовляти це слово без потреби. Запам’ятайте! А з’явиться потреба, перш ніж вимовити, прополощіть рот чистою водою або ароматним чаєм! Тому, хто наважиться порушити мій наказ, я виб’ю зуби й виколю очі!» Він був безмежно жорстокий і нелюдяний, але варто йому, повернувшись із занять, побачити дівчаток, як він перетворювався, ставав лагідним і покірним, дотепним, витонченим. Батько його карав, бив ціпком — нічого не допомагало. Коли ставало особливо боляче, хлопчик голосно кричав: «сестриці», «сестрички». Дівчатка з нього насміхалися: «Ну що ти кличеш нас? Думаєш, ми заступимося за тебе? Посоромився б». — «А мені від цього легше стає, — відповідав хлопчик. — Слово „сестрички“ — мій таємний засіб від болю». Ну хіба не забавно? Бабуся після кожного покарання лаяла сина, та й мені діставалося. Загалом, довелося відмовитися від місця. Такі діти не дорожать спадщиною предків, не слухаються ні вчителів, ні друзів. А сестри в цього хлопчика чудові, рідко зустрінеш таких!

— В родині Цзя теж три дівчини, — зауважив Лен Цзисін. — Юаньчунь, старшу дочку пана Цзя Чжена, за мудрість і благочестя, чесноти й таланти взяли до імператорського палацу. Ще є Інчунь — дочка пана Цзя Ше і його наложниці, Таньчунь — дочка пана Цзя Чжена і його наложниці, а четверта дівчина, Січунь, рідна сестра пана Цзя Чжена з палацу Нінго. Стара пані Цзя душі за ними не чує, онученята живуть і вчаться в неї в домі, всі їх хвалять.

30

Яо, Шунь, Юй — міфічні імператори, що правили, за переказами, з 2357 по 2255 рр. до н. е. (Яо), з 2255 по 2205 рр. до н. е. (Шунь), з 2205 по 2197 рр. до н. е. (Юй). Чен Тан — засновник династії Інь (Шан), який правив з 1783 по 1134 рр. до н. е. Вень-ван (XII ст. до н. е.) — батько У-вана, засновника династії Чжоу (1027— 256 рр. до н. е.). У-ван (пом. 1025 р. до н. е.), син Вень-вана, — засновник династії Чжоу та перший її правитель. Чжоу-гун — син чжоуського Вень-вана. Йому приписується упорядкування етикету і створення книги «Чжоу лі» («Ритуал епохи Чжоу»). Шао-гун — позашлюбний син Вень-вана, що обіймав високі державні посади за У-вана та його наступника Чен-вана (1024—1004 рр. до н. е.). Кунцзи (Конфуцій, Чжунні, Кун Цю, бл. 551—479 рр. до н. е.) — філософ, засновник етико-політичного вчення — конфуціанства. Основні погляди Кунцзи викладено в книзі «Луньюй» («Бесіди та судження»). Менцзи (бл. 372—289 рр. до н. е.) — давньокитайський філософ, послідовник Конфуція. Погляди Менцзи викладено в книзі «Менцзи». Дун Чжуншу (бл. 180 — бл. 120 рр. до н. е.) — філософ і визначний політичний діяч Стародавнього Китаю в період правління імператора У-ді (140—87 рр. до н. е.). Хань Юй (768—824) — філософ, поет. Один із зачинателів так званого руху за повернення до старовини в китайській літературі. Виступав за наближення літератури до життя, обґрунтував гуманістичні принципи вчення про Дао-Шлях. Чжоу Дуньї (1017—1073) — відомий філософ і видатний поет. Чен Хао (XI ст.) — видатний державний діяч і філософ конфуціанського напряму. Чжу Сі (Чжуцзи) (1130—1200) — китайський філософ та історик, один з основоположників неоконфуціанства; коментатор класичних конфуціанських книг. Чжан Цзай (XII ст.) — філософ конфуціанського напряму, дослідник конфуціанських і буддійських канонічних книг. Чию — міфічний тиран, якому легенди приписують звірине тіло та залізну голову з мідним лобом. Гунгун — легендарний титан, який боровся, згідно з переказами, за верховну владу з міфічним імператором Чжуаньсюєм (III тис. до н. е.). Цзе-ван — останній правитель династії Ся, деспот і жорстокий владолюбець (XVI ст. до н. е.). Чжоу-ван (Сінь) — останній правитель династії Інь (Шан), його ім’я стало символом жорстокої тиранії. Цінь Шихуан (259— 210 рр. до н. е.) — правитель (246—221) царства Цінь, імператор-деспот (з 221 р. до н. е.). Засновник єдиної, централізованої імперії. Переслідував конфуціанців. Ван Ман — державний діяч, представник феодальної аристократії, що став 9 р. н. е. в результаті двірського перевороту імператором Китаю. Конфуціанці вважали його узурпатором. Цао Цао (155—220) — полководець, державний діяч і поет; засновник династії Вей (220—265). Хуань Вень (312—373) — зять цзіньського імператора Мін-ді; 373 р. був страчений за звинуваченням у змові проти імператора. Ань Лушань (?—757) — китайський полководець, тюрк за походженням. 755 р. підняв заколот, спрямований проти імператора, 756 р. проголосив себе імператором. Був убитий сином. Цінь Гуй (1090—1155) — міністр (цзайсян) при сунських імператорах Хуей-цзуні та Цінь-цзуні. Вважалося, что під час війни з чжурчженями 1127 р. Цінь Гуй таємно служив інтересам ворогів, а 1142 р. оббрехав і занапастив китайського героя-полководця Юе Фея.

31

Сюй Ю — великий мудрець, який жив, за переказами, в часи міфічного імператора Яо. Тао Цянь (Тао Юаньмін, 365—427) — китайський поет, який проповідував духовне звільнення особистості від моралі та звичаїв несправедливого суспільства, оспівував незалежне життя людини праці «серед полів і садів». Юань Цзи (210— 263) — учений лаоського спрямування, визначний прозаїк і поет. Цзи Кан (223—262) — письменник і вчений лаоського спрямування, послідовник давніх мудреців Лао-цзи та Чжуан-цзи. Лю Лін (III ст.) — поет, який оспівував у своїх віршах вино та відлюдницьке життя. Ван Даньчжи та Се Ань (IV ст.) — визначні державні діячі династії Цзінь. Гу Xymoy (IV ст.) — визначний учений і художник. Хоу-чжу (він же — Лі Юй) — правитель удільного володіння Нань Тан (Південне Тан, X ст.); був розбитий першим імператором династії Тай-цзу, який об’єднав Китай у єдину Сунську імперію, і тривалий час був його полонеником; під ім’ям Лі Юй відомий як видатний поет, який створив шедеври класичної поезії в жанрі ци. Мін-хуан (Сюань-цзун, 712—756) — імператор династії Тан, втратив престол в результаті повстання Ань Лушаня. Хуей-цзун (1101—1126) — імператор династії Сун. Вень Фейцін (Вень Тін’юнь, 818—872) — відомий поет епохи Тан. Мі Наньгун (Мі Фу) — знаменитий письменник і художник-пейзажист епохи Сун. Ши Маньцін — поет, який жив на зламі X—XI ст. Лю Ціцін (Лю Юн) — поет, який жив у XI ст. Цінь Шаою (Цінь Тайсюй, Цінь Гуань) — поет-лірик XI ст., яскравий представник поезії в жанрі ци. Ні Юньлінь (Ні Цюн) — поет, який жив за монгольської династії Юань (1277—1368). Тан Боху (Тан Інь, 1470— 1523) — відомий учений, поет, живописець і каліграф. Чжу Чжишань (Чжу Юньмін, 1460—1526) — відомий поет і вчений епохи Мін. Лі Гуан’янь — знаменитий музикант епохи Тан, який відзначався надзвичайно тонким музичним слухом. Цзін Сіньмо — сановник імператора Чжуан-цзуна (923—926), який уславився своїм красномовством і дотепністю. Хун Фу — знаменита красуня, коханка придворного сановника Ян Су, який жив за династії Суй (581—618). Сюе Тао (768—?) — знаменита гетера і співачка, що походила з вельможної сім’ї в столиці Чан’ань. Цуй Ін (VIII ст.) — дочка придворного сановника, коханка танського поета й новеліста Юань Чженя (779— 831). Чао Юнь — наложниця великого сунського поета і державного діяча Су Ши (1037-1101).