— Ніяк не очікував, дядьку, зустріти вас тут!
— Знову пустуєш! — дорікнув йому Баоюй. — Навіщо лякаєш тварин?
— Це я від нудьги, — відповів Цзя Лань. — Робити нічого, от і вирішив повправлятися в стрільбі з лука.
— Виб’єш собі зуби — не захочеш більше вправлятися! — кинув Баоюй і покрокував геть.
Незабаром він побачив будівлю, ледве помітну в пишних заростях бамбука, що шелестів на вітрі. Це був павільйон Ріки Сяосян.
Баоюй боязко наблизився й побачив дверну фіранку, що звисала до самої землі, із плямистого бамбука. Ніщо не порушувало тиші, що стояла навколо. Баоюй підійшов до вікна, затягнутого тонким шовком, і відчув тонкий, надзвичайно приємний аромат. Він схилився до вікна, і тут до слуху його долетів тихий подих і слова:
— Мої думки й почуття сплять безпросипним сном!
Баоюя розібрала цікавість. Він придивився й крізь шовк побачив Дайюй, яка лежала на постелі.
— Чому ти так говориш? — не витерпівши, запитав Баоюй, відсунув фіранку й увійшов.
Дайюй розгубилася, почервоніла, закрила обличчя рукавом і, відвернувшись до стіни, прикинулася сплячою.
Баоюй наблизився був до ліжка, але тут з’явилися служниці й сказали:
— Ваша сестриця спить, от прокинеться, тоді й приходьте!
Але Дайюй швидко сіла на постелі й крикнула:
— Я зовсім не сплю!
— А ми думали, панянко, що ви спите! — заговорили в один голос служниці й стали кликати Цзицзюань: — Панянка прокинулась, іди швидше сюди!
Після того як вони покинули кімнату, Дайюй, поправляючи волосся, заходилася виговорювати Баоюю:
— Я спала. А ти мене розбудив! Навіщо?
Очі в неї були зовсім іще сонні, на щоках грав рум’янець. Щось здригнулося в душі Баоюя. Він сів на стілець і з усмішкою запитав:
— Що ти зараз говорила?
— Нічого, — відповіла Дайюй.
— Мене не обдуриш! — крикнув Баоюй, клацнувши пальцями. — Я ж чув!
Розмову було перервано появою Цзицзюань. Баоюй з усмішкою звернувся до дівчини:
— Завари для мене чашечку вашого кращого чаю!
— Звідки в нас гарний чай? — здивувалася служниця. — Якщо хочете гарного чаю, дочекайтеся Сіжень, вона принесе.
— Не слухай його, — осмикнула служницю Дайюй. — Дай мені води!
— Але ж він гість, — заперечила Цзицзюань, — і спершу я заварю йому чай, а вже потім подам вам воду.
Служниця пішла, а Баоюй їй услід мовив з усмішкою:
— Мила дівчинка!
Дайюй спалахнула, опустила голову.
— Що ти сказав?
— Нічого, — знову всміхнувся Баоюй.
— І я мушу все це вислуховувати. Набрався на вулиці всякого паскудства, начитався дурних книжок, — Дайюй заплакала. — Ти просто смієшся з мене! Всі ви, панове, дивитеся на мене як на іграшку!
Вона спустилася з ліжка й вийшла з кімнати. Баоюй кинувся за нею.
— Мила сестрице, я винуватий перед тобою, тільки нікому нічого не говори! Нехай у мене вирвуть язик, якщо я ще коли-небудь насмілюся вимовити щось подібне!
У цей час до них підійшла Сіжень і сказала Баоюю:
— Іди скоріше одягатися, батько кличе!
Ці слова пролунали для Баоюя як грім серед ясного неба. Забувши про все на світі, він помчав одягатися й побачив, виходячи із саду, Бейміна, що стояв біля других воріт.
— Не знаєш, навіщо мене кличе батько?
— Він збирається кудись їхати, — відповів Беймін. — Про всяк випадок покваптеся, там про все й дізнаєтеся.
Вони звернули у бік великої зали. Всю дорогу Баоюй губився в здогадах. Раптом почувся сміх. Баоюй обернувся й побачив, що із-за рогу, ляскаючи в долоні, вискочив Сюе Пань.
— Не сказали б тобі, що кличе батько, хіба ти з’явився б так швидко! — вигукнув він.
Беймін, також сміючись, опустився перед Баоюєм на коліна.
Баоюй розгублено зупинився й ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Лише потім він зміркував, що Сюе Пань хотів виманити його із саду й навмисно все це підстроїв. Сюе Пань тим часом підійшов до Баоюя, низько поклонився й попросив вибачення.
— Не гнівайся на цього хлопця, — сказав він, кивнувши на Бейміна. — Він не винуватий, це я впрохав його піти на таку хитрість.
Баоюю нічого не залишалось, як сказати:
— Обдурив, і добре! Але навіщо було говорити, що кличе батько? Хіба можна брехати? От розповім тітоньці, нехай тебе вилає!
— Дорогий братику, мені так необхідно було тебе викликати, що про інше я забув, — відповів Сюе Пань. — Не ображайся, якщо коли-небудь я тобі знадоблюся, можеш теж сказати, що мене кличе батько.
— Ай-я-я! — закричав Баоюй. — За такі слова належить іще більше покарання!.. А ти, негіднику, — крикнув він Бейміну, — чого стоїш навколішках?
— Я б не тривожив тебе через дрібниці, — вів далі тим часом Сюе Пань. — Але третього числа п’ятого місяця, тобто завтра, день мого народження, із цієї нагоди Ху Сілай і Чен Жисін десь роздобули величезний, розсипчастий корінь лотоса й небаченої величини кавун. Крім того, вони подарували мені копчене порося й велику рибину, прислану їм у подарунок із Сіаму. Суди сам, чи часто буває така удача? Риба й порося, звичайно, коштують чималих грошей, та й дістати їх важко, але все-таки це не дивина, не те що корінь лотоса й кавун. І як тільки вдалося виростити такі величезні? Спершу я почастував свою матінку, потім відіслав частину твоїй бабусі й матері. Що залишилося, хотів був з’їсти, але подумав, що для мене одного занадто буде й хто, як не ти, гідний їсти такі диковинки. От і вирішив запросити тебе. До речі, у мене буде один прецікавий хлопчина, актор і співак. Ти не проти повеселитися деньок?
Вони попрямували до кабінету, де вже сиділи Чжан Гуан, Чен Жисін, Ху Сілай, Шань Пінжень і актор. Усі привіталися з Баоюєм, запитали про його здоров’я. Після чаю Сюе Пань розпорядився подати вино. Слуги заходилися поратись, і незабаром усі зайняли місця за столом. Кавун і корінь лотоса були й справді небачених розмірів, і Баоюй з усмішкою сказав:
— Якось негарно вийшло. Мене запросили, а подарунків я не прислав.
— Чи варто говорити про це! — мовив Сюе Пань. — Сподіваюся, завтра, коли прийдеш із поздоровленнями, принесеш що-небудь незвичайне.
— Єдине, що я можу подарувати, це напис або малюнок. Інше все не моє. Одяг, їжа, гроші, — зніяковіло зізнався Баоюй.
— До речі, про малюнки, — перебив його Сюе Пань. — Учора я бачив прекрасну картину, хоча й не дуже пристойну, з великим написом. Я не став учитуватися, лише пробіг очима, там, здається, були ієрогліфи «ген» чи «хуан». А загалом, чудово!
Почувши це, Баоюй подумав:
«Я бачив майже всі картини стародавніх і сучасних художників і уважно читав написи до них, але ієрогліфів „ген“ і „хуан“ ніколи не зустрічав».
Він напружив пам’ять і раптом засміявся й наказав подати йому пензлик. Написавши на долоні два ієрогліфи, він звернувся до Сюе Паня із запитанням:
— Ти впевнений, що це були ієрогліфи «ген» і «хуан»?
— А що? — у свою чергу запитав той.
Баоюй показав написані на долоні ієрогліфи й знову звернувся до Сюе Паня:
— Можливо, ці? Їх і справді легко поплутати зі знаками «ген» і «хуан».
Всі погляди звернулися на долоню Баоюя, там було написано «Тань Інь».
— Так і є, — розсміялися гості. — У тебе, певно, в очах рябило, коли ти читав напис!