Солоденький образ інтелігентного, м’якого, хоч до рани прикладай, Луначарського навіяний численними радянськими фільмами та книгами. Другий бік медалі, повернутий у таємну історію СРСР, абсолютно інший. Луначарський належав до вкрай радикального крила більшовицької партії – групи «Вперед». Непересічна «інтелігентність» цього діяча яскраво й випукло, як любили писати в радянських газетах, виступає у гаслі, автором якого він є: «Геть гуманізм! Ми маємо навчитися бути жорстокими». Так що ото все було награне, машкарою. Нищівну характеристику дав йому знаменитий письменник Корній Чуковський: «Він лисніє від самовдоволення. Прислужитися комусь, зробити послугу – для нього немає нічого приємнішого! Він ввижається собі наче якась всесильна милостива сутність, що випромінює на всіх благодать: будь ласка, чи не зволите, будьте люб’язні, – і пише рекомендаційні листи до всіх, до кого завгодно – і на кожному хвацько підмахує: «Луначарський». Страшно любить свій підпис, так і тягнеться до паперу, як би підписати» [14]. Не нагадує щось про характери однопартійців? Тільки на відміну від Леніна, Дзержинського, Свердлова та інших Луначарський грав роль доброго божества. Саме грав. Сучасники називали його боягузом і лицеміром. Михайло Булгаков, який добре знав цього персонажа, вивів його в образах одразу двох героїв роману «Майстер і Маргарита» – критика Латунського та голови Акустичної комісії Семплеярова. Щодо останнього – недаремно. Бо Луначарський, як і більшість однопартійців, теж був неабияким поціновувачем молоденьких дівчат, зокрема й балерин. У 1922 році він, мов стару собаку, прогнав першу дружину, 41-річну Анну, й одружився з молоденькою 19-річною актрисою Наталією Розенталь. Це не завадило Анатолію Васильовичу майже одночасно затягти до ліжка ще й 16-річну Надію Надєждіну (справжнє прізвище – Бруштейн), яка народила від нього позашлюбну дитину. Скажуть: та чи не кожен чоловік має коханку і навіть кілька, в чому тут мерзенність? Мерзенність в тому, що дівчинка навчалась у балетній школі, начальником над якою був Луначарський. Як могла відмовити вона комісару, від якого залежала?
Ну і вишенька на торті – страшні оргії, які відбувалися в розкішній мансарді будинку у Дєнєжному провулку 9\5 (Москва) – чи не там жертвою підстаркуватого комісара стала Надєждіна. Цікавий збіг: зразу після потрапляння у ліжко до Луначарського вона опинилася в трупі одного з найкращих театрів світу – Большого, начальником над яким також був «високоморальний» Анатолій Васильович. Наймолодша танцівниця за всю його історію…
До слова, якщо хто не знав: саме з оргій у квартирі Луначарського, де нарком «запалював» не лише з жінками, Михайло Булгаков змалював знаменитий «Бал сатани» у тому ж таки романі «Майстер і Маргарита».
А знаменитий історик, археолог, академік Академії Наук СРСР, сучасник Луначарського, професор Юрій Готьє прямо сказав про цього «зразка інтелігентності»: «Товариш Лупанарський – педераст, який має найближчі дружні зв’язки з деякими відомими футуристами» [15]. «Лупанарський» – це не друкарська і не граматична помилка. Це сумний і водночас злий каламбур Готьє. Лупанаріями у Давньому Римі називали будинки розпусти.
Якщо «зразок інтелігентності» має таке потворне обличчя – можна собі уявити, якими була решта комісарів, до розмови про яких у нас за браком місця не дійшло. Та й чи може витримати нормальна людина в компанії моральних потвор, маніяків, фанатиків, садистів і лицемірів. Питання риторичне.
До оргій ми ще повернемося – в мене є що вам про них розповісти, а поки що подивимося, як власники лупанаріїв, фалоімітаторів та неповнолітніх наложниць комунізм в окремо взятій країні будували.
ГЛАВА ТРЕТЯ.
ЯК БІЛЬШОВИКИ БУДУВАЛИ КОМУНІЗМ, А ОТРИМАЛИ ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ
Схопивши й стрімко пережовуючи владу, більшовики та ліві есери, котрі в основних постулатах ідеології від більшовиків практично нічим не відрізнялися, з великим ентузіазмом взялися до будівництва комунізму.