Так само, «із соромом» жерли й інші «вожді»: Троцький, Калінін, Дзержинський, Луначарський. Окрім відносно скромних апартаментів у Кремлі, багато хто обзавівся особняками, а то й цілими маєтками.
Наприклад, «Всесоюзний староста» Михайло Калінін оселився в маєтку Воскресенське, який скромно називався дачею, а в Петрограді на нього завжди чекала ще одна «дача» – скромний двоповерховий будиночок на десяток кімнат.
Про квартиру Луначарського нам уже відомо. Мав він і гарний заміський маєток. Дружину поселив в Олександрівському палаці.
Про кого б ще згадати?
О, Дзержинський! «Залізний Фелікс». Про нього фільми знімали, де він у кавалерійській шинелі красувався, на залізному ліжку просто в робочому кабінеті спав, тією ж таки шинелькою вкриваючись. А як було насправді? Готові? Тримайтеся. Дзержинський мешкав у розкішному, оздобленому італійським мармуром, яшмою та дорогоцінними породами деревини, палаці, що раніше належав золотопромисловцю Миколі Дмитровичу Стахєєву. А в підмосковному селі Любаново до послуг головного чекіста був маєток, конфіскований у поміщика Шліппе. А у Звенигородському повіті розташовувалася ще одна дача, що її, кажучи сучасним сленгом, «віджали» у нафтового магната Зубалова. А в Криму ще одна «скромна дачка» – знаменитий палац Юсупових. Офіційно він називався «дача ВЧК № 4», але призначався для однієї людини – Дзержинського. Тут навіть винний льох переробили на бункер, бо «Залізний Фелікс» був неабияким боягузом.
Їдальня в особняку золотопромисловця Стахєєва, де голова ВЧК Ф. Е. Дзержинський ласував курчам маренго у той час, коли його підлеглі розпускали чутки, як страшно голодують більшовицькі бонзи.
Для партійних чиновників вищого ґатунку у Москві також створили 5 Будинків Рад з фешенебельними квартирами. Будинок № 1 – колишній готель «Національ» – тут жила вся більшовицька верхівка навесні 1918 року, поки у Кремлі тривав ремонт; будинок № 2 – колишній готель «Метрополь», будинок № 3 – колишня семінарія; будинок № 4 – колишній розкішний прибутковий будинок «Петергоф». До будинку № 5 насправді належали три будівлі – комплекс прибуткових будинків Шереметєва. Аби Ви, читачу, зрозуміли про що йдеться – у квартирах цих будинків було по 6-10 кімнат загальною площею від 250 до 600 метрів квадратних. Тут, до слова, мешкав і Лев Троцький. Не лише Ленін, але й кожен більшовицький комісар міг обрати марку авто собі до душі. Сорок автівок із царського гаража транзитом через Тимчасовий уряд опинилися під членами Совнаркому, Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету, ВЧК, їхніми коханками та коханцями. А можна було й використати золото з царських запасів: наприклад, Сталін у 1917 році отримав суперрозкішний «Vauxhall», який свого часу замовили в Англії спеціально для матері останнього російського імператора Марії Федорівни, а потім пересів на «Packard Twin-Six», перший у світі автомобіль з 12-циліндровим двигуном. Біси дрібнішого штибу «віджимали» автомобілі у колишніх банкірів, генералів, підприємців, купців. Ще дрібніші чортенята, котрі до розкішних квартир та автомашин ще не вийшли пикою, займалися «експропріаціями» та накладенням «контрибуції». Наприклад, 22-24 лютого в Севастополі матросня на чолі з головою місцевого Військово-революційного комітету латишем Юрієм Петровичем Гавеном (справжнє ім’я – Ян Ернестович Дауман) наклали на «буржуазію» (тобто на всіх, хто був гарно одягнений, або носив окуляри) «контрибуцію» в 10 мільйонів рублів. Звісно, більшість вибитих із застосуванням тортур та розстрілів коштів – осіли в кишенях «борців за народне щастя». Вони особливо і не соромилися.