Першим покінчив життя «самогубством» Маршал Радянського Союзу Сергій Федорович Ахромеєв. Чому я беру це слово у лапки, незважаючи на наявність передсмертних записок та шворочки, на якій буцімто повісився маршал. Тому що там багато запитань.
Єльцин прагнув влади. Але йому заважав Горбачов. Прибрати його можна було лише прибравши СРСР. Кравчука щойно обрали президентом України і йому теж хотілося влади. СРСР нікому не був потрібен і його поховали. І слава Богу…
По-перше, Ахромеєв був особистим радником Горбачова. По-друге, відпочивав разом з ним ледь не на сусідній дачі – в Сочі. Після невдалого візиту до Горбачова делегації від «гекачепістів», радник Горбачова терміново летить у Москву, приєднується до змовників і фактично бере на себе командування військовою стороною справи. По-третє, Ахромеєв вішався двічі. Перший раз шворочка нібито обірвалася; маршал оклигав; раптом згадав, що не віддав борг співслужбовцеві; розшукав його, повернув гроші; повернувся до кабінету й повісився на тій таки мотузці. Але нащо вішатися, та ще на такому ненадійному матеріалі, що рветься, якщо ти цілий маршал і маєш пістолет? А от якщо маршала потихеньку придушили…
Нікому не нав’язую своєї гіпотези, але Ахромеєва прибрали саме тому, що він був зв’язковим між Горбачовим і ГКЧП; «царьовим оком» у таборі змовників. Далі в принципі не цікаво.
Усім відомо, що 8 грудня 1991 року поблизу Бреста президентом РРФСР Борисом Єльциним; новоспеченим президентом УРСР Леонідом Кравчуком та головою Верховної ради Білоруської РСР Станіславом Шушкевичем було підписано т. зв. Біловезьку угоду, якою припинялося існування Союзу Радянських Соціалістичних республік. Угоду було складено з порушенням цілої низки юридичних норм. Але кого тоді це хвилювало.
Закінчився СРСР так само незаконно, як і почався. Утім, Верховна Рада України вже 10 грудня цю угоду ратифікувала за всіма правилами. Це рішення має вищу юридичну силу й перегляду не підлягає.
Чому Москва погодилася «відпустити» Україну? Тут кілька причин. По-перше, вона і сил особливих не мала, аби її утримувати силоміць. По-друге, Москва не мала ресурсів для пролонгації існування Союзу, тож Єльцин і компанія вирішили поживитися за рахунок «республік-сестер». Лише з України коштів «Сбербанку» було вивезено на 96 мільярдів рублів. Не враховуючи того, що мали українські підприємства на рахунках «Внешекономбанка».
Фактично Російська Федерація врятувала себе, пограбувавши інші республіки. По-третє, це «розлучення» у Москві вважали тимчасовим, для чого й було створено Союз Незалежних Держав (СНД). Москва мала на увазі тримати колишні республіки СРСР у зоні свого політичного та економічного впливу до слушного моменту. А він, на щастя, так і не настав. Цікавий факт, який свідчить про те, що Москва й у подальшому намагатиметься відновити свою імперію. У лютому 2013 року, коли в самому розпалі були переговори про Асоціацію України з Євросоюзом, раптово з’ясувалося, що виконавчий комітет СНД, де за правилами мала зберігатися Біловезька угода, її оригіналу не має, – лише копію. А коли режим Януковича восени 2013 року в обмін на кремлівські мільярди відмовився від Асоціації, раптом з’ясувалося, що ні Росія, ні Білорусь, ні Україна не мають оригіналів Біловезької угоди. Зникла. Як колись оригінал Переяславської угоди. Так що Україна наприкінці 2013 – на початку 2014 років як держава справді стояла на краю прірви.
Але то вже інша історія…
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Можна було б писати і писати. На багато томів. Тут не згадано про масу злочинів радянської системи.
Наприклад, про випробовування ядерної зброї на власних солдатах. Навчання під кодовою назвою «Сніжок» на Тоцькому полігоні провів «Маршал Перемоги» Жуков за санкції Микити Хрущова.
Або про першотравневі демонстрації 1986 року у Києві та інших містах України під радіоактивними опадами з Чорнобиля. Можна згадати міфи про «трудовий подвиг Стаханова» і про самого Стаханова – алкоголіка, педофіла та ґвалтівника.
Або про подвиг Олександра Матросова, людини-примари, якої в природі не існувало.
Можна було б розповісти про 44 війни та військові конфлікти, в яких СРСР брав участь за роки свого існування і про кількість жертв «безкоштовної» радянської медицини.