«Валькірія революції», знаменита Лариса Рейснер, з якої відомий драматург Всеволод Вишневський писав образ незламної комісарші, у п’єсі «Оптимістична трагедія» носила стандартну для образа більшовика шкіряну куртку, а в реальному житті… Слово ізраїльській історикині, професору Ірені Владімірскі: «Лариса одягається у розкішні вбрання, її гардероб величезний, на її руці величезний алмаз – пам’ять про роботу в комісії з обліку і охорони скарбів Ермітажу та інших музеїв. Ось парадокс: тепер вона набагато більше, ніж раніше, любить розкіш. Плаває на колишній царській яхті, по-хазяйськи розташовуючись у покоях імператриці. . .Вона разом з Федором Раскольниковим, своїм чоловіком – «комморси», командувачем морськими силами Республіки, – мешкає в Адміралтействі, де обладнала собі дивовижний будуар у східному стилі… Узимку голодного 1920 року, коли на вулицях від голоду вмирають люди, вона влаштовує в Адміралтействі прийоми, куди запрошує своїх старих знайомих. Давно відвиклі від таких розкошів й блиску, гості ніяково тупцяють на блискучому паркеті й бояться простягнути руки за вишуканим частуванням – запашним чаєм і бутербродами з ікрою. . .А на балу-маскараді в Будинку мистецтв вона з’являється в унікальній сукні роботи художника Бакста, яка була справжньою театральною коштовністю. Як їй вдалося отримати це раритетне плаття – й досі загадка» [26]. Жодної загадки. Лариса Рейснер мала пістолет системи «Браунінг». І охоче ним користувалася. Так само, як її чоловік – колишній мічман, а тепер командувач Балтійським флотом Федір Раскольников, який ділив її з всемогутнім Троцьким, теж мав пістолет. І загони матросиків з бронемашинами. Хто б посмів їм щось не віддати? Цікаво, скільки коштував хоча б той «величезний» алмаз, що його товаришка з гарячим серцем і чистими ручками прихопила «на пам’ять» з Ермітажу?
Одна вона така була? Та ні. В Інтернет-публікації О. А. Платонова «Разрушение русского народа в ХХ веке» наводяться свідчення Г. О. Соломона (Ісецького), який в 1919-1920 рр. був заступником народного комісара торгівлі та промисловості РРФСР, а зрештою, став першим «неповерненцем» до СРСР: «У самий голод 1919-1920 років більшовицькі вожді виписували собі з-за кордону усілякі делікатеси і предмети розкошів. Наприклад, главі Комінтерну Зинов’єву у спеціальних вагонах привозили трюфелі, ананаси, мандарини, банани, фрукти в цукрі, сардини. Його дружині Ліліній, дружинам і коханкам комісарів з-за кордону виписували розкішну білизну, парфуми, мило, інструменти для манікюру, мережива» [27]. У книзі О. Васильєвої та П. Книшевского «Красные конкистадоры» ви можете прочитати, як голова Московської ради (тобто перша особа Москви), один із найближчих і найстаріших поплічників Леніна – Лев Борисович Каменєв (Розенфельд) та його дружина Ольга Бронштейн (сестра Льва Троцького) «укомплектовували» власне житло меблями та аксесуарами царського майна з музеїв Московського Кремля. Про коштовності узагалі можна навіть не говорити. Яків Свердлов набивав службовий сейф золотом, діамантами, смарагдами і чистими бланками паспортів на випадок, якщо доведеться втікати за кордон. Його дружина «затарювала» сапфірами та перлинами з царських скарбниць шафи у квартирі. Подібні «тривожні валізки» мав кожен помітний більшовик. А на кінець 1918 року, коли перед нечисленними, але дуже вмотивованими й професійними загонами Денікіна Червона Армія розбігалася, мов щури, в закордонних банках з’явилися величезні вклади на імена усім відомих громадян. Газета «Нью-Йорк Таймс» улітку 1921 року (саме коли в Росії починався жорстокий голод) писала: «Метою «робітничих» лідерів більшовицької Росії, мабуть, є зберігати свої багатства в банках Європи і Америки. Лише за минулий рік, як нам стало відомо, на рахунки більшовицьких лідерів надійшло: Від Троцького 11 мільйонів доларів в один лише банк США і 90 мільйонів швейцарських франків у Швейцарський банк
(забігаючи наперед, скажу, що за відомостями І. Бунича, у висланого в 1926 році за кордон Троцького на особистому рахунку в Нью-Йоркському банку лежало 80 мільйонів доларів, – П.П.). Від Зинов’єва 80 мільйонів швейцарських франків у Швейцарський банк. Від Дзержинського 80 мільйонів швейцарських франків туди ж. Від Леніна 75 мільйонів швейцарських франків туди ж». ( Переклад з англійської зроблений особисто В. І. Леніним, обуреним до крайнощів, що таємні операції його і його спільників стали явними. Тож можна не сумніватися у правдивості наведених цифр). А ось відстібнути на боротьбу з голодом, який охопив країну, не могли. «У нас немає грошей!» – лаконічно і твердо відповідав найлюдяніший (за винятком, звичайно, Сталіна) з усіх людей» [28]. Кажуть, що ці гроші призначалися для Світової революції. Цілком може бути. Але особисто я хочу заперечити: жодних документальних доказів цьому немає. Зате усі ці мільйони опинилися на персональних, іменних рахунках пролетарських вождів. І тут не всіх перераховано. Саме на ці мільйони жив у Мексиці, наче бос наркомафії, Троцький після депортації з СРСР. Величезний маєток, оточений шестиметровою стіною з кулеметними вишками, охороняла поліція й десятки високооплачуваних бодігардів. Нагадаю, що мільйон доларів у 1918 році це приблизно 25 мільйонів зараз за купівельною спроможністю. Але це ті гроші, що їх було поділено «чесно». Були ще й ті, які банально вкрали. У тому таки 1918 році «комісія» з особливо довірених осіб (Ганецький, Красін, Дзержинський, Менжинський та ін.) провела аудит переправлених з Росії за кордон цінностей і виявила нестачу в сумі 78 млн рублів золотом. Виявили й крадіїв. З’ясувалося, що ці гори золота прилипнули до чистих ручок Володарського, Урицького та друзяки останнього, колишнього князя, а на той момент начальника Кронштадського ЧК Михайла Андроннікова. У кримінальному світі крадіжка зі злодійського «общака» називається «крисятництвом» і з «пацюками» розправляються безжально. Про те, як і коли закінчилися життєві шляхи Володарського та Урицького, нам уже відомо. Андроннікова трохи пізніше звинуватили у шпигунстві й пристрелили. До речі, його ще й спіймали на хабарях – за «долю малую» він сприяв виїзду через Кронштадт усіх охочих за кордон. Лише з Великого князя Олександра та його дружини Ксенії товариш чекіст з «гарячим серцем і чистими руками» отримав 2 мільйони рублів золотом. І не тому його розстріляли, що брав, а тому, що не поділився…