Крадучи сотнями мільйонів, не забували більшовицькі бонзи й про «дрібних чортиків». Величезний готель «Метрополь», про який я уже згадував, став пристановиськом для сотень партійно-радянських чинов-ничків середньої руки та пристосуванців, що прилипнули до нової влади. Тут була дешева їдальня. Тут у кулуарах можна було знайти собі заступника і благодійника з числа високопосадовців та вициганити собі посаду. У злодійському світі існує залізне правило: роби потрібних тобі людей спільниками. Украв сто рублів – дай спільникам тридцять або й половину. І тоді вони будуть тобі віддані й не «здадуть». У цілковитій відповідальності із законами кримінального світу діяли й комуністи. «Заступник наркома фінансів С. Є. Чуцкаєв в автобіографії засвідчив: «З кінця 1919 р за спеціальним дорученням В. І. Леніна, «архітаємно» видав через МСПО (Московський союз споживчих товариств) продовольчий пайок 200 найбільш відповідальним фахівцям усіх відомств...» [51]. Звернемо увагу на оте «архітаємно» від Леніна. Чому таємно? Від кого таємно? Від пролетаріату. Щоб пролетаріат і надалі вірив у те, що Володимир Ілліч з товаришами комісарами страшенно голодні сидять в Кремлі. І це не одне й не два подібних доручення вождя. Взагалі Ленін полюбляв позначати подібні документи грифом «Архітаємно» або навіть «Архітаємно. Шифром». Такими ось таємними видачами пайків, машин, конфіскованого у «буржуїв» одягу, квартир тощо комісари прив’язували до себе поплічників, робили їх своїми співучасниками. На кінець 1921 року кількість осіб, які «архітаємно» отримували пайки, сягнула 8 тисяч. Не забували й закордонних товаришів. Кошти у кишені комуністів Німеччини, Франції, Угорщини, Чехословаччини лилися повноводною рікою. 1 березня 1919 року на честь делегатів міжнародного з’їзду лівих партій, що оголосив себе Першим конгресом Комінтерну, було влаштовано бенкет на якому подавали коштовні вина, шампанське, бутерброди з чорною та червою ікрою, осетринку і молочних поросят. І усі ці квартири, машини, шуби, делікатеси та десятки мільйонів франків, фунтів і доларів на закордонних рахунках з’являлися саме тоді, коли звичайні люди мерли від голоду, епідемій тифу і холери.