Банні десь вичитав про знайомство Джона Донна з Айзаком Волтоном[76], і в похмурих коридорах його розуму дружба англійських літераторів виросла настільки, що вони практично стали одним цілим. Нам так і не вдалося збагнути, яким чином утворився цей фатальний зв’язок між ними. Генрі покладав усю провину за це на «Чоловіків визначних думок і діянь», але певності ні в кого не було. За тиждень чи два до крайнього терміну подання курсової Банні почав навідуватися до мене о другій або третій ночі, щоразу виглядаючи, ніби він тільки-но уникнув якогось стихійного лиха, зі зсунутою набік краваткою та шаленими очима.
— Привіт-привіт, — зазвичай казав він мені, заходячи та намагаючись пригладити руками скуйовджену чуприну. — Сподіваюся, не розбудив? Не проти, якщо я ввімкну світло? Де ж воно тут? Ага, ось воно, ось.
Банні вмикав світло й починав міряти кімнату кроками, не знімаючи пальта, склавши руки за спиною та помотуючи головою. А потім ставав як укопаний посеред маршруту й промовляв із відчайдушним виразом в очах:
— Метагемералізм. Розкажи мені про нього. Усе, що можеш. Мені треба знати щось про метагемералізм.
— Пробач. Уперше чую.
— І я теж, — знервовано відповідав Банні. — Це якось пов'язане з мистецтвом, або пасторалізмом, або чимось таким. Саме так я хочу пов'язати Джона Донна та Айзака Волтона, розумієш? — Тут він знову зривався на біг. — Донн. Волтон. Метагемералізм. Ось задачка, яку треба розв'язати.
— Банні, я взагалі не впевнений, чи існує слово «метагемералізм».
— Звісно, існує. Воно латинське. Має стосунок до іронії та пасторалі. Еге ж. Так і є. Картина, скульптура абощо.
— А в словнику ти дивився?
— Ні. Я не знаю, як воно пишеться. Я хотів сказати, — і тут він малював рамку в повітрі руками, — поет і рибалка. Parfait[77]. Чопові брати. На природі. Вдоволені життям. Усе це докупи ліпиться метагемералізмом, розумієш?
Так могло тривати з півгодини, а то й більше. А Банні все марив риболовлею, сонетами та ще бозна-чим, аж раптом посеред монологу йому спадала блискуча думка. Банні несподівано тікав із кімнати і, біжучи сходами, тарабанив щось собі під носа з відповідною швидкістю.
Курсову він дописав за чотири дні до кінця терміну і, перш ніж здати, показував усім, хто йому попадався.
— Ну, це непогана робота, Бан… — обережно сказав Чарльз.
— Дяки-дяки.
— Але хіба ж не потрібно було в ній трохи частіше згадувати Джона Донна? Завдання ж нібито про нього?
— Ах, Донн, — глузливо відмахувався Банні. — Не хочу його вплутувати в усе це.
Генрі читати курсову відмовився.
— Я певен, це понад моє розуміння, Банні, чесно, — промовив він, зиркнувши поверх першої сторінки. — Слухай, а що це за набір такий?
— Потрійний інтервал, — гордо повідомив Банні.
— Тут же по два з гаком сантиметри між рядками!
— Схоже на верлібр, правда?
Генрі пирхнув у ніс.
— Схоже на якесь меню, — уточнив він.
Мені ж з усієї роботи найбільше запам’яталось останнє речення: «Залишивши Донна з Волтоном на берегах Метагемералізму, щиро помахаємо їм рукою на прощання, цим корешам сивої давнини». Нас усіх не полишала цікавість, чи приймуть у Банні роботу. Зате сам Банні не турбувався: подорож до Італії ставала ближчою, аж настільки, що Пізанська вежа тепер уночі відкидала свою похмуру тінь на його ліжко, і сам він безперервно перебував у стані серйозного збудження та квапився покинути не тільки Гемпден, а й усі можливі сімейні зобов’язання, щоб тільки розв’язати собі руки.
У мене Банні безцеремонно поцікавився, чи не хочу я, коли мені вже особливо немає чим зайнятися, допомогти йому спакувати речі. Я сказав, що прийду, і коли об’явився у квартирі, то заскочив його посеред розкиданого одягу, в процесі вигортання всього вмісту шухляд у валізи. Я потягся, обережно зняв зі стіни японську репродукцію в рамці й поклав її на стіл.
— Не займай! — закричав Банні біля тумбочки, з гуркотом впускаючи шухляду на підлогу та кидаючись мені навперейми. — їй же двісті років!
Я знав, що це неправда, бо кілька тижнів тому підгледів за ним у бібліотеці, коли він лезом акуратно вирізав її з книжки; я змовчав, але так роздратувався, що одразу пішов геть під грубуваті вибачення, на які Банні дозволила розщедритися власна гордість. Трохи пізніше, вже коли він поїхав, я знайшов у поштовій скриньці записку з недолугими перепросинами, що в неї були загорнуті томик поезій Руперта Брука[78] в м’якій обкладинці та коробочка з ментоловими драже Junior Mints.
76
Айзак Волтон (бл. 1594–1683) — менш відомий англійський літератор, якому славу свого часу приніс збірник прозових та поетичних творів про риболовлю «The Compleat Angler» (1653).