Выбрать главу

Вільям Батлер Єйтс

Таємна троянда

Присвята

Мій дорогий А. Е.[1], присвячую цю книжку Вам, бо незалежно від того, вúзнаєте Ви її написаною добре чи зле, Ви співчуватимете її персонажам у їхніх печалях та радощах — і, можливо, навіть більше, ніж я сам. Хоча я писав ці оповідання в різний час та в різних манерах, а до того ж без певного плану, та вони мають лише одну тему — війну духовного і природного аспектів буття, то як же можу я присвятити таку книжку комусь іншому, а не Вам — єдиному поетові сучасної Ірландії, який перелив духовний екстаз у вірші? Мої друзі в Ірландії часом запитують мене, коли вже я зберуся та й напишу справді національну поему чи роман, а під національною поемою чи романом, наскільки можу судити, вони розуміють поему чи роман, що ґрунтуються на певному славетному епізоді ірландської історії й постають з думок та почуттів, які нуртують у широких колах патріотичних ірландців. Я ж тим часом переконаний, що поезію та роман годі створити, вивчивши, хай і найсумлінніше, славетні епізоди та чужі думки й почуття, — хіба лише вдивившись у той маленький, непевний, тріпотливий вічний вогник, який ми називаємо собою. Якщо письменник прагне зацікавити певний народ, серед якого він виріс, чи думає собі, що має перед своїми земляками зобов’язання, то може обрати символи для свого мистецтва з їхніх легенд, історії, вірувань, переконань, бо має право обирати з-поміж того, що є менш вагомим за нього самого, але з-поміж сутностей мистецьких він обирати не може. Втім, оскільки ця книжка — візіонерська, остільки вона — ірландська для Ірландії, яка й досі ще переважно кельтська і зберегла, серед деяких не таких надзвичайних явищ, дар візіонерства, відмерлий в успішніших націй, які розвиваються динамічніше: жоден осяйний світильник не завадив нам зазирнути в темряву, а коли хтось зазирає в темряву, то завжди там щось побачить.

В. Б. Єйтс

До таємної троянди

Трояндо найтаємніша, повий Мене, далека, в час містичний мій — З отими, хто шукав тебе в топчилі І Гробі Божому, — вони, спочилі, Забули мрій розбитих нуртину Між пелюсток-повік, важких від сну, Що звуть красою. Горнеш ти до лона Волхвів сивúни й золоті корони; І короля, що марився йому Розп’ятий у друїдському диму При мерехтінні тьмяних смолоскипів, І він шаленства й смерти чашу випив[2]; Того, хто Фанд в огнистих росах стрів На бéрезі, де не бува вітрів, І ради поцілунку Éмір втратив[3]; Того, хто бóгів вигнав з їх пенатів І на курганах власної ріднí Справляв їй тризни сто ночей бучні[4]; І короля, що з бардом жив і блазнем Серед гульвіс у лісі непролазнім, Корони гордо зрікшись і жалю[5]; Й того, хто дім продав, майно, ріллю Й за довгі роки обшукав пів світу, Аби, крізь сльози сміючись, зустріти Жону такої сяйної краси, Що, пасмом світячи з її коси, Опівночі пшеницю молотили[6]. Чекаю й я на вітер твій, де сили Любови і ненависти. Коли Зірки, мов іскри, згаснуть між імли? Чи дме вже вітер на твою команду, Далека найтаємніша трояндо?

Таємна троянда

Щодо життя, то наші слуги впораються з цим за нас.

Вільє де Ліль-Адан[7]

Гелена, подивившись у дзеркало і побачивши зморшки, які закарбувала на її зів’ялому обличчі старість, заплакала і спитала себе, навіщо ж її двічі викрадали.

Леонардо да Вінчі

Розп'яття ізгоя

Звивистою дорóгою, яка вела з півдня до міста Слайґо[8], не то йшов, не то біг якийсь чоловік з ріденьким каштановим волоссям і блідим обличчям. Багато хто звав його Кумалом, сином Кормака, немало було й таких, що звали його Швидконогим Диким Конем, а був він менестрелем і мав на собі коротку строкату куртку, гостроносі черевики, а за спиною — бокату торбину. Рід же він вів од Ернаанів[9], народився на Золотому Полі, а їв і спав по чотирьох провінціях Ері[10], й осідок його був зовсім не на краю світу. Він перевів погляд від вежі абатства Білих братів та зубчастих міських мурів на ряд хрестів, які стояли просто неба на пагорбі трохи східніше від міста, стиснув кулак і погрозив ним хрестам. Знав, що вони там не простоюють марно, бо довкола них літали птахи, та й подумав, що ж на одному з них може висіти розіп’ятий, а чому б і ні, отакий самісінький волоцюга, як він, і пробурмотів:

вернуться

1

А. Е. — літературний псевдонім Джорджа Вільяма Расселла (1867–1935), ірландського письменника-містика, теософа, художника, Єйтсового друга, який разом з ним належав до найяскравіших постатей ірландського літературного відродження.

вернуться

2

І короля, що марився йому // Розп’ятий у друїдському диму… — За спостереженням Рашель В. Білліґгаймер (стаття «Троянда Ірландії в ранніх поезіях В. Б. Єйтса»), Єйтс тут і далі згадує легендарних ірландських королів і героїв, які зазнали руйнівного впливу пристрастей і переродилися через страждання. Спершу йдеться про короля Ольстеру Конхобара, який не зміг завоювати любов красуні Дейрдре, але переродився через віру в Христа.

вернуться

3

Того, хто Фанд в огнистих росах стрів… — легендарний герой Кухулін, якого зачарувала Фанд — донька Аеда Абрата, дружина Мананнана, морського божества з ірландського пантеону. Якийсь час вони були коханцями, але зрештою Фанд повернулась до Мананнана, а Кухулін — до своєї дружини Емер (у Єйтса — Éмір), і вони удвох випили трунок забуття, приготований друїдами.

вернуться

4

Того, хто бóгів вигнав з їх пенатів… — Каолте, племінник Фінна Мак-Кумала (сина Кумала, ірл. mac — син), один з феніїв — дружинників Фінна, герой ірландських саг Фіннового циклу. У сазі «Битва під Ґабрі» йдеться про те, що в останній битві феніїв уціліли лише Каолте і Ойсін, а в сазі «Бесіда з древніми» оповідається, що Каолте та Ойсін дожили до часу появи в Ірландії святого Патріка і розповіли йому про діяння феніїв.

вернуться

5

І короля, що з бардом жив і блазнем // Серед гульвіс у лісі непролазнім… — мова про Ферґуса, легендарного поета і короля Ольстеру, який поступився троном Конхобарові через свою любов до його матері Несс.

вернуться

6

Й того, хто дім продав, майно, ріллю… — згідно з Гарольдом Блумом, дослідником творчости В. Б. Єйтса, «Єйтс не спирався тут на якесь конкретне джерело, це його власна прекрасна вигадка… Яскравий пафос тут полягає в тому, що це власна поетова розбита мрія» (Гарольд Блум, «Єйтс», 1970).

вернуться

7

Оґюст Вільє де Ліль-Адан (1838–1889) — французький письменник, представник романтизму та символізму.

вернуться

8

Слайґо — місто і графство на північному заході Ірландії. В. Б. Єйтс змалку любив ці місця і вважав їх своєю духовною батьківщиною, «краєм свого серця».

вернуться

9

Ернаани — ірландський клан, який жив за Середньовіччя в ґельському королівстві — англо-нормандському графстві Десмонд на півдні Ірландії.

вернуться

10

Чотири провінції Ері — Коннахт, Лейнстер, Манстер і Ольстер (англізоване ірл. Connachta, Laighin, Mumhain, Ulaidh). Ері (д.-ірл. Ériu, ірл. Éire) — Ірландія.