— Бачу, — заговорив Майкл Робартес, — що ти й досі полюбляєш запашні куріння, а я можу показати тобі куріння, коштовніші за всякі інші тобі відомі.
І з цими словами він узяв курильницю з моєї руки і склав амулети невеличкою купкою між атанором і алембіком. Я сів, він і собі сів біля каміна й трохи посидів, вдивляючись у вогонь і тримаючи в руці курильницю.
— Я прийшов про дещо тебе спитати, — сказав, — а поки ми розмовлятимемо, куріння наповнять кімнату і наші думки солодкими пахощами. Я дістав ці куріння від одного старого в Сирії, який сказав, що вони виготовлені з таких самих квітів, які ронили свої важкі пурпурові пелюстки на руки, волосся і стопи Христа в Гетсиманському саду й оповивали Його своїм густим ароматом, аж поки Він заволав, молячи, щоб Його минув хрест і Його жереб.
Робартес витрусив з маленької шовкової торбинки до курильниці якийсь порошок, поставив курильницю на підлогу і запалив, від порошку потягнувся блакитний димок, розіслався під стелею і знову поплинув донизу, аж поки став мов те Мілтонове баньянове дерево[119]. Запашні куріння, як завжди, сповнили мене легкої сонливости, тож я здригнувся, коли Робартес промовив:
— Я прийшов поставити тобі те запитання, яке ставив у Парижі й на яке ти так і не відповів, а натомість залишив Париж.
Він перевів погляд на мене, і крізь дим я побачив, як зблиснули у відсвіті вогню його очі, коли я відповів:
— Ти маєш на увазі, чи прийму я посвяту до твого Ордену Алхімічної Троянди? Я не хотів давати згоду в Парижі, бо там мене сповнювали невтамовані бажання, а тепер, коли я нарешті влаштував собі життя за своїм бажанням, то чи годиться мені давати згоду?
— Відтоді ти дуже змінився, — відказав він. — Я прочитав твої книги й зараз, побачивши тебе серед усіх цих óбразів, розумію тебе краще, ніж ти сам, адже ж і я, як і багато-багато мрійників, бував на подібних роздоріжжях. Ти відгородився від світу й оточив себе богами, і якщо ти не кидатимешся їм до ніг, то завжди будеш млявий і невпевнений у своїй меті, бо людина мусить або забути, яка вона жалюгідна серед метушні та галасу юрб у цьому світі та в цьому часі, або прагнути містичного єднання з юрбами, які правлять цим світом і часом.
119