Выбрать главу

І тут я почув стукіт у двері: увійшла жінка і поклала на стіл трохи фруктів. Я вирішив, що колись вона була миловидна, але тепер щоки її запали від того, що я назвав би, якби побачив її деінде, збудженням плоті й жагою насолоди, а натомість то було, без сумніву, збудження уяви й жага краси. Я поставив їй кілька запитань про церемонію, але вона не відповіла, лише похитала головою, тож я мусив очікувати посвячення у мовчанні. Коли я поїв, вона прийшла знову, поставила на стіл вигадливої форми бронзову скриньку, засвітила свічі й прибрала тарілки та рештки фруктів. Залишившись сам, я взявся до скриньки й побачив, що по її боках та на покришці розпустили хвости павичі Гери, а тло було всіяне великими зорями, ніби на підтвердження того, що й небо сяє сяйвом павичевих пер. У скриньці лежала книга, оправлена у велень, а на велені була зображена дуже ніжними кольорами й золотом алхімічна троянда, в яку цілилися численні списи, але марно, про що свідчили найближчі до пелюсток розтрощені вістря. На тонкому пергаменті цієї книги були виписані гарні чіткі літери, вона рясніла символічними малюнками та ілюмінаціями в дусі Splendor Solis[130].

У першому розділі йшлося про те, як шестеро студентів кельтського походження поодинці присвятились вивченню алхімії й розгадали її таємниці: один — таємницю Пелікана[131], другий — таємницю зеленого Дракона[132], третій — таємницю Орла[133], інші — Соли та Ртуті[134]. Те, що здавалось низкою випадків, але насправді було, як твердилось у книзі, хитрим задумом надприродних сил, звело студентів докупи в садку одного заїзду на півдні Франції, а поки вони собі розмовляли, їм спало на думку, що алхімія — це поступова дистиляція вмісту душі, аж поки та не буде готова скинути з себе тлінне і вбратись у нетлінне. Пролетіла сова, прошурхотівши у виноградному листі в них над головами, а тоді надійшла якась стара бабця, спираючись на ціпок, підсіла до них, та й підхопила і розвинула їхню думку. Витлумачивши вповні принцип спіритуальної алхімії й повелівши їм заснувати Орден Алхімічної Троянди, вона пішла геть, а коли вони кинулися за нею, то її вже й слід пропав. Вони утворили Орден, зробили своє майно спільним і разом провадили дослідження, а коли досконало опанували алхімічне учення, їм стали являтися привиди й розкривати їм багато інших чудесних таємниць. Далі у книзі розказані ті з них, які було дозволено знати неофітові, і на початку немало місця приділялось розгляду незалежної реальности наших думок — і це проголошувалося вченням, від якого походять усі істинні вчення. Якщо уявити, мовляв, подобу живої істоти, то в неї відразу вселиться мандрівна душа і почне блукати по всіх усюдах, чинячи добро чи зло, аж поки настане її смертний час, і наводилися численні приклади уроків, одержаних від богів. Ерос навчив людей створювати форми, в яких може жити божественна душа, і нашіптував сплячим розумам те, що їм до вподоби; а Ате[135] навчила створювати форми, втілившись у які, демонічні створіння можуть вливати у сплячу кров безум і бентежні мрії; Гермес же навчав, що коли добре постаратися та уявити хорта біля власного ліжка, то він і охоронятиме тебе, поки не прокинешся, і відганятиме чи не наймогутніших демонів, але якщо уява твоя — слабка, то й хорт буде слабкий і демони візьмуть над ним гору, а сам він невдовзі здохне; а Афродіта навчала, що варто лише силою своєї уяви створити голуба у срібній короні, який літатиме над твоєю головою, — то тут же від його ніжного туркотіння над смертним чи смертною, які поринули в сон, зберуться і заклубочаться солодкі мрії про безсмертну любов; і так само всі божества з ненастанними застереженнями та побиваннями відкрили людям, що всі розуми безперервно породжують таких істот і посилають їх дарувати здоров’я чи недугу, радість чи божевілля. Якщо хочете надати форми злим силам, ішлось далі, то треба зробити ці створіння потворними, з вип’яченою від спраги життя губою чи порушеними від життєвих тягарів пропорціями тіла, а от божественні сили являються лише у прекрасних óбразах, які мовби аж трепечуть від повноти буття, поринаючи в неминущий екстаз і западаючи з приплющеними очима у дрімотний спокій. Безтілесні душі, які вселяються в ці форми, — це те, що люди називають настроями, і вони звершують усі великі зміни у світі, бо так само, як маг або художник може прикликáти їх, коли захоче, так і вони можуть викликáти зі свідомости мага чи художника, а якщо вони — демони, то зі свідомости божевільного чи негідника, — який завгодно óбраз і через його голос та порухи проникати у світ. Отак відбулись усі великі події: настрій, божество чи демон спершу вселялись, мов слабке зітхання, у свідомість людей, а тоді змінювали їхні думки та діяння, аж поки русяве волосся не чорніло, а чорне не русявіло, — і цілі імперії пересували свої кордони, наче були всього лише купами листя. Решта книги містила символи форм, звуків і кольорів та вказівки на їхню приналежність певному божеству чи демонові, аби посвячений міг створити óбраз будь-якого божества чи демона і набути такої самої могутности, як Авіценна серед тих, хто живе при корінні сліз та сміху.

вернуться

130

Splendor Solis (лат.) — «Пишнота сонця», версія відомого алхімічного трактату, приписуваного Соломонові Трісмосіну, легендарному алхімікові доби Відродження. Датована приблизно 1582 роком і оздоблена чудовими ілюмінованими мініатюрами.

вернуться

131

Таємниця Пелікана — одна із завершальних стадій алхімічного процесу, почервоніння. За легендою, пелікан, що співвідноситься з Христом, який Своєю кров’ю відкупив людство від гріха, завдає собі ран, аби нагодувати власного кров’ю своїх пташенят. Пеліканом називався також алхімічний апарат, уживаний для видобування з речовин есенції за допомогою тривалого занурення в гарячий флюїд.

вернуться

132

Таємниця зеленого Дракона — третя стадія алхімічного процесу, позеленіння.

вернуться

133

Таємниця Орла — стадія побіління, чи альбедо (лат. albedo — білий колір, білість), у ході алхімічного процесу, протягом якої алхімік очищує перетворюваний метал; одухотворення тіла.

вернуться

134

Сіль і Ртуть — два з трьох першоелементів: сіль — тіло, символ чи óбраз, а ртуть — дух чи архетип.

вернуться

135

Ате (Ата) — давньогрецька богиня, втілення безуму, заблуду, лиха, загибелі.