Ураз він підхопився і сказав:
— Ходімо, я покажу тобі, в чому річ, бо хай там як, а ти мене зрозумієш.
І, взявши зі столу свічник, він освітив вхід у довгий, вимощений плитами коридор, який вів до його особистої каплички. Ми проминули портрети єзуїтів та священників — серед них були особи чималої слави, — яких дав Церкві його рід, і гравюри та репродукції картин, які його особливо зворушували, а ще кілька полотен, що їх дозволили йому придбати у мандрах його невеликі статки, збиті завдяки майже жебрацькому утриманню від того, чого бажає більшість людей. Картини — чи то репродукції, чи то оригінали, — які я знав найкраще, бо вони висіли там найдовше, належали до Сієнської школи, яку Агерн тривалий час вивчав, твердячи, що лише вона зі світових мистецьких шкіл зображувала не світ, а те, що відкривалось у снах і видіннях святим. З-поміж італійців лише сієнці, казав він, не могли чи не хотіли показувати житейську гординю, насолоду від швидкого руху, або надійної сили, або чуттєвої плоті. Вони були настільки незацікавлені цим усім, що часто здавалось, ніби на їхніх полотнах під шатами святого взагалі немає людського тіла, але вони вміли як ніхто інший показати за допомогою нахиленої голови чи піднесеного лику все благоговіння людини перед Вічністю, а найкраще їм вдавалося зображувати людей зменшеними до маленького гурту силуетів на тлі золотої безодні, ніби вони за звичкою споглядали світ здалеку. Коли я похвалив іншу школу, яка глибше занурювалась у життя, Агерн заявив, що вбачає у властивих їй темних обрисах перебільшені почуття.
— Якщо зіставиш з творчістю сієнців навіть делла Франческу, який так глибоко відчував надприродне, — казав він, — то й тоді у твоєму благоговінні знайдеться легенька домішка бруду, дотик примарного жаху — там, де доти неподільно панували любов і смирення.
Часто Агерн розповідав мені про свої надії, що завдяки насиченню душі такими священними образками він спроможеться нарешті досягти прозріння та екстазу, а ще про розчарування тим, що не домігся більшого, ніж сни про дивну і зруйновану красу. Але віднедавна він долучив сюди картини іншого типу, зразки французького символізму, придбані за кілька фунтів у малознаних художників, картини англійців та французів зі школи англійських прерафаелітів, і зараз він на мить зупинився і сказав:
— Мій смак змінився. Я дещо мимоволі зачарований цими обличчями, убачаю в них блідість душ, які тремтять між хвилюванням плоті та хвилюванням духу, а також я зачарований краєвидами, створеними за принципом підсилення природної затемнености й безладу. Ці краєвиди пробуджують в уяві не енергії святости, а оргіястичний танець і пророцьке шаленство.
Мене трохи дратувало бачити нові картини там, де давні полотна колись часто перетворювали в моїх очах цей сірий і млистий, порожній і лункий довгий коридор на передпокій Вічности.
У пам’яті моїй живе майже кожна деталь каплиці, куди ми ввійшли крізь вузькі готичні двері, поріг яких відшліфували підошви таємних вірян, що приходили сюди в часи гонінь, — адже сáме в цій каплиці мене, ще хлопчиком, уперше зворушило Середньовіччя, вплив якого тепер, гадаю, став панівним у моєму житті. Єдина річ, яка здалась мені незнайомою, — квадратна бронзова скринька, що стояла на вівтарі перед шістьма незапаленими свічками та розп’яттям з чорного дерева і нагадувала скриньки, які виготовлялися за античних часів з коштовніших матеріалів, аби в них зберігати священні книги. Агерн звелів мені сісти на дубову лаву і дуже низько схилився перед розп’яттям, а тоді взяв з вівтаря бронзову скриньку і сів поруч мене зі скринькою на колінах.