І ловили, і трощили яро
Щелепи, заводи і горшки.
А тим часом треті — рвали й крали,
Надбане горбами за віки.
Раптом спогадали про Вкраїну.
Глянули — руками розвели:
— Хто ж це нам побив горшки і спини,
Хто ж це нашу хату розвалив?! —
І шукають лютими очима
Ворогів нових за три межі.
А тим часом треті за плечима
Ділять між собою бариші.
«Чи журавки ячать»
Чи журавки ячать,
Чи гудок загучав —
Щось кигиче чи тужить чаїно?
Я на берег примчав ...
Та пустельний причал,
Та холодний причал,
Мов крижина.
Очужіло стою
У зими на краю, —
За крилаткою осінь курличе ...
Хтось в холоднім гаю
Кличе долю мою, —
Кличе тоскно,
Та все недокличе.
Чи спіткнувся в корчах,
Що не встиг до начал,
Чи то крила погасли на силі?...
Думав — квіт обвінча ...
А мені на причал
Опустилися віхоли сиві.
Як немає снаги
Повернуть на круги,
То хоч пісню — до неї,
Хоч - пісню ...
Прислухаюсь: луна
Ледве-ледь долина:
«Пізно, голубе ...
Ладо мій, — пізно ...»
«Я Іржавця молив, і Сулі я годив»
Євгену ТОВСТУСІ
Я Іржавця молив, і Сулі я годив,
Щоб мені відчинили ворота.
Та суворо відмовив мені Яготин:
Ти, мовляв, не із нашої чоти.
Ти загруз в марноті. Ти на слові засох,
Ти блідий, мов чиновні папери.
Тут Шевченко ходив. Він узяв на засов
До моєї обителі двері.
Ти піди уклонись до Тарасових ніг
І втопи у озерах погорду,
І у пору купальську, на Йванову ніч
Попроси свою квітку в Природи.
А не вимолиш, що ж — таланить не усім —
Не впадай у зажуру і скруху,
А зайди із дороги на хліб та на сіль
До оселі Євгена Товстухи.
Він тобі наготує козацький напій,
Він тебе перегляне по нотах, —
І очистить, і скине у синій Супій
Всю твою сухозлоту марноту.
Ти прийми з його рук животвор-звіробій,
Як з долоні самої Природи.
І спивай по ковтку, доки сам у собі
Не відчуєш, чийого ти роду.
Ворота в Канів
Не як монарх, що в ницім покаянні
В Каноссу повз дорогою раба, —
Іду, розкутий, у престольний Канів
Позбутися холопського горба.
Пора стоїть, рахманна і погідна.
Тарас, урівень з сонцем на скалі,
Возносить у мені козацьку гідність
Господаря праотчої землі.
Ще манить звичка — впасти на коліна.
А він гримить, немов пророк Ілля:
«Учись ходить, нарешті, як людина
Бо це таки, одвік твоя земля!»
І я встаю, толочений віками,
Але не вбитий в корені мечем!
І відчиня мені ворота в Канів
Тарас державним, золотим ключем.
Осінь
Стоїть в одинокій задумі лелека.
Об чім ви замислились, гречний колего?
Ще рано, колего. Ще в розповні літо.
Ще серпень не править від осені мита.
Вона йому золото тиче в долоні,
Та він невідступно стоїть на кордоні.
«Ще рано, — він каже. — Кордон на замкові.
Сховай хабарі: стоїмо на законі».
Так що ж ви, колего, так рано зібрались?
Ще вашим синам досхочу не літалось,
Ще ваша дочка перед люстром озерним
Не встигла приміряти сукню модерну?
Поправив пенсне і промовив лелека:
— Вони молоді, їм збиратися легко.
А я вже, колего, дійшов того звіту,
Коли лаштуватися треба засвіту.
Я довго переднім ходив на відвагу.
Віднині мій учень вестиме ватагу.
А я вже останнім нестиму покуту,
Щоб хтось не відбився від рідного гурту.
А я вже по-батьківськи тихо простежу,
Щоб хтось на чужу не сподобився стежку.
Трубить трубіж (Поема)
I
Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж.
Позаду — смерк. Попереду — свобода.
За Трубежем примружилися орди.
І хан на око проміряє ніж.
Хан тиче пальцем за своє плече
І цідить: «Ну, проб’єш мої застави,
А там на тебе вже давно двоглаво
Єдиновірний павутиння тче.
О, він по-царському ладнає сіть!
Не на годину — на віки, гетьмане.
Вона заглине і тебе, Богдане,
І рід, і люд, і одчайдуху Січ.
Я знаю: ти будитимеш мечі,
Аби на волю видобуть ключі, —
І, може, й вирвешся на мить з кошари,
Однак тебе на першій же межі
Іще меткіше, ніж мої татари,
Назад, в загін, завернуть яничари,
Самі ж наймуться у наглядачі.
Я знаю, Хмелю, ти і по кончині
Стоятимеш за волю України,
І, може, й вистоїш. Але затям:
Коли, нарешті, в горніх небесах
В двадцятім віці, в радісних сльозах!, —
Державний стяг онукам завесніє,
І під урочі подзвони Софії
Свободу возвістить універсал,
І «Слава!» — юно вирветься з грудей, —
Затям, Богдане: саме в ту хвилину
Новий хазяїн світового чину
Твій рід і люд наївний, мов курей,
Заманить вміло в імпортну торбину,
І Україну нарече ... Юкрейн.