А з-під того камуфляжу,
Вже напівлегальне,
Визирає переважно
Крам колоніальний:
Сигарети, жуйки-гумки
Зарубіжних марок.
Тонізуючі пігулки
Для гульвіс-підстарок.
На світлинах виграє
Барвами на сонці
Все, що звабливого є,
У дівок і хлопців.
Перезрілий дідуган,
Крадьки, під полою,
Пестить, ніби талісман,
Екземпляр «Плейбою».
А онук його сплива
Усміхом дебіла:
Квапно смокче з рукава
Пакистанське зілля.
Слави тобі і чинів,
Платний патріоте,
Що пролазам з чужини
У державі одчинив
Душу і ворота!
Заїжджай до нас, вали
З негодящим крамом:
Ви не все ще продали,
Ми — не все докрали!
Ви нам — «Коку» із часів
«Бурі у пустелі».
Ми вам в шальку терезів —
Юнок до постелі.
Ви нам — прілий аспірин
Та інтим для злуки.
Ми вам щедро на замін —
Докторів науки.
Ви нам — сірий сурогат,
Допотопну каву.
Ми вам — рідних немовлят
Здаємо, немов телят.
Заодне — й державу.
Ви нам на екрани —
Кілерів прокатом.
Ми як учні справні
Не в кіно, — насправді
Косимо із автоматів
Наших темних депутатів,
Щоб не лізли, всенародні,
У сімейства благородні:
Там без вас авторитети
Розберуться за фуршетом.
Ви ж молітесь на ікону,
Щоб живі зостались.
Та пишіть свої закони
Гетьманським уставом.
(Най лежать собі у схроні
Спогадом на старість).
Ви нам — файні сексо-бомби
З відеокасети.
Ми вам (ну їх до хвороби!) —
Ядерні ракети
Звозимо, немов колоди,
Впрягшись у підводи.
А тепер із шахти
Молимо, сердешні:
— Захистіть у ... НАТО,
Нашу незалежність! —
... Гоготить — реве базар,
Мов казан, потужно.
Здаємо живий товар
За одмерлі душі...
І на всю цю гидь і слизь
Вже нема загати.
Одне слово, брате:
Хай живе капіталізм
В українській хаті!
Тільки хто нам доповість:
Чом у власній хаті
Я тулюсь, як бідний гість,
За порогом, брате?
Щось воно догори дном
У Соборній вийшло:
Ніби ми вже й за кермом,
Але правлять... інші.
Ну та це вже я заліз
Не туди, де варто.
Одне слово, брате:
Хай живе капіталізм
В Суверенній Хаті!
* * *
А базар кишить-кишма:
Крамарі, немов мишва;
«Голубі», як голуби,
Від знемоги тануть;
Грає усміх на губі
Замашних путанок.
Гомонить, гуде базар,
Наминаючи навар.
III
І враз — ущухло, стихло, як у вусі,
Сам час заціпенів у напіврусі.
І погляди пронизливі, як оси,
Зійшлися на Андріївськім узвозі,
Звідкіль ступав неквапною ходою
Якийсь прочанин — вуса з бородою,
Убраний чудернацьки, аж до подиву,
Сказати б, несучасно. Не за модою.
«Хазяїн!» — зашептало звідусюд.
І, кинувши товар, торговий люд
Обсів його довкола — достеменно,
Як блідоликого, — аборигени.
«Хав ду юду», — той цуциком подзявкуе,
Чи «Ґутен таг?» — недомірок гуде.
«Чи ви на ідіш? Ми вже тут по-всякому,
Бо українська щось не вельми йде».
«Ви, певне, із Америки, мосьпане?
Там чадо моє вчиться». «І — моє», —
Докинули. «Вам щось національне?
Шевченко? Знайдем. І Мазепа є.
Сторгуємося. Пустимо й дешевше.
(Щось попит підупав на цей товар).
А, може, маєте з собою... дещо,
То обміняємо. На те й базар.
Ох, знаю сам, до чого докотивсь!
І сором, і душа болить та плаче.
Я ж патріот. А от ... торгую, бачте.
Та що подієш: ринок. Тут крутись.
Зашилися по вуха ми, їй-право!
То, може б, ви взялися нами править,
Бо ми і так вже ваші? На колись
Не відкладайте, пане, добру справу,
Щоб інші нами править не взялись».
Протявши гнівом кодло мурашине,
Прочанин громом струсонув світи:
— Оце вже доборолась Україна
Таки до краю, Господи, прости! —
Юрба спочатку з подиву заклякла,
А потім налетіла, мов коршак:
— Овва! Та ж він по-нашому балака.
То ти не із Америки, сіряк?
Пощо ж ти забиваєш людям баки?
Не купиш на м’якині горобця!
Ану, паняй! Блукають тут ... усякі.
Дивись, іще поцупить гаманця. —
І, вмить згубивши інтерес до діда,
Вернулись кожен до свойого діла.
Лише один вертлявий крамаренко
Очима до прочанина прилип,
Та й бовкнув: — Щось немовби... на Шевченка
Скидається оцей, панове, тип? —
— Чи ти ще змалку із колиски випав:
Шевченко ж вмер! (Коли це, пак, було?)
Не віриш, то спитай у цього.типа,
Покіль тебе ще з рейок не звело. —
І, мацнувши в кишенях гаманці,
Шугнули на гешефт, як горобці.