Выбрать главу
Зорі ж, мов царські гривні! Тихше — законний спить. Ти хоч до перших півнів, Вітре, зі мною посидь».
II
Вітер шугнув під пахви І перебіг грудьми. Стала сорочка птахом, Руки знялись крильми.
Вітер шепнув: «Летімо! Тут недалеко... мить. Ти ж за її очима Тужиш із юних літ».
Важко зійшлось надбрів’я. Вирвалось на жалю: «Господи, як любив я... Як я її... люблю!
Тільки ж — не довелося. Винні, мабуть, оба. Думалось... не збулося. Сталося... не судьба.
Тихше, поснули діти Вірна дружина спить. Ти ж хоч на дрібку миті, Вітре, зі мною посидь».
III
Зорі — немов лампади. Місяць пішов на спад. Тільки — через леваду Двоє в журі не сплять. Б’ються крильми щоночі В клітці своєї судьби. Вітер в кущах регоче: — Мучтесь, коли — раби!

Шарж

Б.Н.Є.

У гиблий час глобального безплоду, Коли посуха жалить, як змія, — Нікчема промальтійського заводу На глум і гріх хрещеного народу Забравсь на трон всієї і всея.
Він п’яно бродить у палатах думних Між казнокрадів і повій пера, Зухвалий зростом і убогий духом, — Бездарний шарж Нерона і Петра.
Коли йому, оброслому у пущі, Сам патріарх облобизав уста, — Перевернувся в домовині Пушкін І Володимир опустив хреста.
Коли у храм упхався і рогато До образів посунув навмання, З ікони одсахнулась Божа Мати, Від нього затуливши немовля.
І тьма несвітня демоном звелася, Згасивши вмить лампади і свічки. І тільки очі всепрощенні Спаса Взялись огнем уперше за віки.
На троні перелюбства і лукавства, Немов на тім’ї Лисої Гори, Бісівство п’є за упокій слов’янства, — І в чашах кров із сіркою горить.
Облиті жовчю обереги отчі. Двоглавий вирод на оба осліп. І хам заморський ошаліло топче Хрещені душі і священний хліб.
Чи громадянство позбулося честі? Чи з волі безголових чолових Чекає в норах Другого Пришестя, Яке розсудить мертвих і живих?
Егей, сусідко, дочекаєш чуда, Заки тебе ще до Страшного Суду Зведе зі світу п'яний ботокуда,
А потім — нас... Подумай хорошенько: А може, й справді перед судним днем Послати хлопців батька Дорошенка, Щоб твій чертог очистили вогнем?
Щоб ми, зазвичай, сліпо за тобою Не забрели овечою юрбою В нову кошару, де тебе до шкури Уже обстригли і здають в натурі. Озвись, нарешті, з темної облоги. Подай свій глас: чи ти жива, небого?
Бо, не докликавшись твого глаголу, Уже і Спас тривожиться з висот: «Коли мовчить, яко пустеля гола, То, взагалі, чи є ще там ... народ?»

Сон

Балада

Зайшов у сон, як у чужі палати, — І вкопано закляк із дивини: Стоїть жива, іще дідівська хата, Яка згоріла в кратері війни.
— Ти хто єси? — спитала мене хата. — Яким це вітром на поріг забрів? — І придивляється підсліпувато У двоє вікон з-під острішка брів.
З-за спини острах виповз волохато, І здогад пальці стиснув крижані: — Коли вже кличе з потойбіччя хата, То, певно, знак: збиратись і мені.
— Ні з місця! — грізно замахнувся ясен. Тобі отут стояти сто віків, Допоки всьому світу не роз’ясниш, Куди ти нас, обдурених, завів?!
Ні, це не хата — тільки сон про хату. Її у землю замок придавив Того, хто півсела повів на страту, І вашу хату власноруч спалив.
Тепер він — знаний патріот у краї. Подейкують, що шишка немала. Він каже, що пішов у поліцаї, Аби Вкраїна вільною була.
Отак ти нас розбудував, козаче! Тепера нами править чоловік, По кому не одна в’язниця плаче, А він регоче серед чолових.
...Це ж ти волав: «За волю — до загину!» І ми пішли. І — вперлися у кут. Ми хочем, щоб не вмерла Україна, Так українці ж, волоцюго, мруть!
То де ж твої проводирі і провід? Чи мріють, доки згинемо, як тля, Щоби потому інородні пройди Посіли наші згорблені поля?!
Це ж ти гукав: «Рятуймо рідну мову!» А що ж ти з нею, гаспиде, вчинив, Чужих словес накидавши полови І неслов’янським духом осквернив.
Це ж із твоєї вченої принуки Таке верзуть сучасні писарі, Що вже не тільки дід свого онука, — Синів не розуміють матері.
То як ти мислиш будувать єдину, Коли — на глум і втіху сміхачів — Ми скоро між собою в Україні Балакатимем ...через тлумачів!?
Ти ошукав нас... І допоки правди Не визволиш із окаянних уст, Ще триста літ стоятимеш отут Закам’янілим обеліском зради!

Марш п’ятої колони

Де ви днесь, панове коммутанти[1] Видатні міняйли прапорів? На яку адресу вам писати, Між яких ловити кольорів?
Кажуть, в радикалів грають нерви, Коли ви, впадаючи у шал, Пієте натхненно «Ще не вмерла», Як учора — «Інтернапьонал».
вернуться

1

Термін походить від «комуніст» і «мутант», себто — перевертень.