— Це ви їх будете глядіти? — спитала. Голос вона мала трохи пискливий, але була дуже гарною, тут не заперечиш.
— Я◦мадам Франсіне, до ваших послуг, — сказала я, вітаючись.
— Фідо дуже делікатний. Візьміть його. Так, на руки. Він вас не забруднить, я сама купаю його щоранку. Я◦вже казала, що він дуже делікатний. Не дозволяйте йому плутатися з тими. Часто давайте йому пити.
Собача спокійно сиділо в мене на колінах, та мені однаково було трохи бридко. Велетенський датський дог, увесь в чорних плямах, підійшов і став його обнюхувати, як це заведено у псів, і панночка Люсьєнн верескнула і дала йому копняка. Пан Родолос так і стояв у дверях, було видно, що він до цього звик.
— От бачите, от бачите, — кричала панночка Люсьєнн. — Я◦не хочу, щоб таке траплялося, і ви не повинні цього дозволяти. Мама ж вам пояснила? Ви не підете звідси, доки не закінчиться party. А◦коли Фідо почується зле і стане плакати, постукайте у двері, щоб цей мене сповістив.
Вона пішла, не глянувши на мене, та спершу знову взяла пекінеса на руки і цілувала, доки він не почав скавуліти. Мсьє Родолос залишився іще на хвильку.
— Собаки не є злі, мадам Франсіне, — сказав він. — У кожному разі, якщо буде якась проблема, постукайте у двері і я прийду. Не хвилюйтесь, — додав він, наче це спало йому на думку в останню мить, і вийшов, обережно зачинивши за собою двері. Цікаво, чи ззовні він не замкнув їх на засув, та я переборола спокусу піти подивитися, бо, гадаю, тоді почувалася би значно гірше.
Насправді глядіти псів було неважко. Вони не гризлися, і те, що мадам Розе сказала про Манюню, не було правдою, принаймні ще не почалося. Природно, що заледве двері зачинилися, я відпустила гидкого пекінеса і дала йому спокійно вовтузитися з іншими. Він був найприкріший, увесь час задирався, та вони нічого йому не робили і навіть запрошували до гри. Час від часу вони хлебтали воду чи їли смаковите м’ясо із мисок. Вибачайте на слові, але я чулася майже голодною, коли бачила таке чудове м’ясо в мисках.
Іноді десь здалеку доносився сміх, і не знаю: чи це тому, що мені було відомо, що буде музика (мені про це сказала Аліса в кухні), але мені здалося, що я чую звуки фортепіано, хоч, може, то було в іншому помешканні. Час тягнувся дуже довго, передовсім через єдину, таку тьмяну, лампочку, що звисала зі стелі. Чотири пси скоро заснули, а Фідо і Фіфін (не знаю, чи то була Фіфін, але мені здалося, що вона) певний час бавилися, кусаючи одне одного за вуха, і врешті, добряче нахлебтавшись води, полягали одне навпроти одного на підстилці. Іноді мені здавалося, що я чую ззовні кроки, і я бігла взяти на руки Фідо — а що, як увійде панночка Люсьєнн. Але ніхто не прийшов, і минуло багато часу, аж я почала дрімати на стільці і мені навіть хотілося вимкнути світло, щоби по-справжньому заснути на одній із порожніх підстилок.
Не скажу, що я не була рада, коли Аліса прийшла за мною. Обличчя в Аліси горіло, і було видно, що вона таки ще збуджена прийомом і всім тим, що вони, либонь, обговорювали на кухні з іншими служницями і мсьє Родолосом.
— Мадам Франсіне, ви просто диво, — сказала вона. — Пані точно буде дуже задоволена і завжди вас кликатиме. Остання, що приходила, не змогла добитися, щоб вони сиділи тихо, і панночці Люсьєнн навіть довелося облишити танці і прийти, щоб зайнятися ними. Подивіться, як вони сплять!
— Гості вже пішли? — спитала я, трохи засоромлена її компліментами.
— Гості так, але є інші, які мов родина і завжди залишаються ще трохи. Усі добряче випили, можу вас запевнити. Навіть пан, який вдома ніколи не п’є, прийшов дуже задоволений на кухню і жартував зі мною і Жинетт про те, як добре ми подали вечерю, і обдарував кожну з нас стома франками. Думаю, що вам також дадуть якусь приплату. Панночка Люсьєнн досі танцює зі своїм нареченим, а мсьє Бебе і його друзі грають у переодягання.