— Вони просто обжерлися і впали у сплячку, — пояснив тато.
— Треба скоріше їх знешкодити, бо вічно грати на дримбі наш тато не зможе, — по-діловому промовила мама.
— А головне — скоріше дізнатися, куди синьоморди заховали нашу бабусю, — озвався я. — Гадаю, найбільше про це нам може розповісти ось цей мухожер. — Я показав на мого давнього знайомого синьоморда, що лежав, розкинувши лапи, посеред майданчика. Нападника легко було впізнати, адже після того, як він гнався за мною на екскаваторі й перекинувся, на лобі в ненажери вискочила велика синя ґуля.
— Цікаво, як довго синьоморди спатимуть? — замислено промовив тато. — Якщо кожен із них проковтнув щонайменше сотню комах, то зо п’ять годин вони хроптимуть. Що з ними робити далі, я поки що не знаю, але головне — чимшвидше їх знешкодити.
Я підійшов до чужинця з ґулею на лобі й обережно поторсав його за плече. Тої ж миті в голові у мене залунало:
— Як смачно! Як поживно! Земні комахи — найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. Зовсім поруч з її будинком. Ги-ги. Її тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати уде нікому. Наш десант окупує всю цю планету. Спротиву аборигени не чинитимуть — всі вони заражені нашим вірусом. А хто не піддався, тому силоміць зробимо щеплення. І ніяка протиотрута не допоможе. Ось тільки б допастися до їхньої секретної лабораторії… Цивілізація блакитних жаб — найвеличніша цивілізація Всесвіту! Ми нездоланні! Люди стануть нашими рабами й працюватимуть на мушиних фермах — вирощуватимуть комах-бройлерів. Ми експортуватимемо чудові комашині консерви в кожен куточок галактики!
Я отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я настільки перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком.
Оговтавшись, я в кількох словах переповів усе, про що довідався, вступивши у телепатичний контакт із космічним хижаком, і побачив, як мої батьки й Жук із Зайцем захвилювалися.
Стало зрозуміло, що святкувати перемогу ще зарано.
Розділ 27. Пірамідосерфінг
— Ну що ж, час вирушати в дорогу, — мовив тато, — тепер не можна гаяти ані хвилини.
Я вже збирався лізти крізь люк всередину піраміди, а потім знову долати тисячі й тисячі сходинок, спускаючись донизу, але виявилося, що це не потрібно. Тато й мама показали нам чудовий спосіб пересування. Подумки я назвав його пірамідосерфінгом. Для того щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібні були лише легенькі пластикові санчата. Вірніше, не санчата, а кругла пластинка з ручкою.
— Ви сідаєте на цю пластинку-санчата й просто з’їжджаєте з піраміди, як зі снігової гірки, — пояснила нам мама.
— Головне, щоб стіни піраміди були достатньо гладенькими, бо на котромусь горбочку чи ямці ви можете перекинутися й полетіти додолу сторч головою, — застеріг тато. — А тепер вибирайте собі санчата. — І він показав на купу складених один на один пластикових кружечків. — Саме для таких екстремальних спусків ми їх тут і тримаємо.
Спершу треба було транспортувати причмелених комахожерів, і ми заходилися прив’язувати синьомордів спеціальними ременями до санчат.
— Я повезу ось цього, — показав я на прибульця з ґулею, — з нього ні на мить не можна спускати очей. Він ватажок передового загону прибульців і, певно, знає найбільше.
Ми посідали на пластини-санчата так, як сідають діти, коли вдвох спускаються з гірки. Попереду лежали прибульці, занурені у сон, а ми сиділи позаду і керували санчатами.
— Розповім комусь, як я на санчатах з’їжджав з піраміди — не повірять, — захоплено вигукнув Заєць, коли ми успішно спустилися на землю.
— Головне, щоб на Землі ще залишилися ті, хто зможе вислухати твої розповіді, — похмуро зауважив Жук.
Було видно, що нашестя синьомордів справило на Жука гнітюче враження. Мені навіть почало здаватися, що до нього повертається страх. Певно, оті вправи, за допомогою яких хлопці лікувалися від переля ку, потроху втрачали силу. Що там вигукували хлопці, коли я вперше побачив їх у садку за старовинною брамою? “Засіб від переляку номер один! Засіб від переляку номер сім! Засіб від переляку номер чотири!”
Цікаво, скільки взагалі тих засобів від переляку і як довго вони діють? Тепер я розумів: усі їх винайшла моя бабуся. А без неї та її чудодійної протиотрути ми ніколи не врятуємо людство від вірусу страху.
Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А на нас попереду чекала тяжка робота: треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.
Розділ 28. Нехай синьоморди посплять
— Друзі, — замислено мовив тато, озираючи вкриту сплячими синьомордами пустелю, — якщо зараз ми почнемо зв’язувати й перетягати цих пузатих довголапів до нашої піраміди, то не впораємося й до вечора.
— А що ти пропонуєш? — схвильовано запитала мама, поглядаючи на годинник.
— Просто заблокувати їх за допомогою часольота.
Я здивовано поглянув на тата. Адже, як мені здавалося, я вже досить добре вивчив усі властивості бабусиного винаходу. Але про якесь там блокування не знав нічого.
— Все дуже просто, — пояснив мені тато, — часоліт має різні властивості. Річ у тім, що він мусить захищати мандрівника у часі і просторі від будь-яких небезпек. Тому в нього закладено безліч програм.
— А звідки ти про це знаєш? — не витримав я.
— Климе, про це я дізнався від своєї мами, а твоєї бабусі, ще тоді, коли мені було стільки ж років, як тобі зараз. Просто усі представники роду Джур втаємничені у прадавні секрети характерництва. Але пані Соломія, як її називають учні й прихильники, змогла поєднати чудодійні сили наших пращурів із найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому “Запорожці”. Погодься, хіба комусь спаде на думку шукати машину часу в цій іржавій консервній бляшанці?
— Я не хотів вам казати, щоб ви не хвилювалися, — заговорив я, — але часоліт мене підвів, він помилився на цілу добу. А потім машина взагалі перестала працювати. Просто розрядилася, як використана батарейка.
Я боявся, що моє повідомлення схвилює батьків, але тато заспокоїв мене:
— Синку, ти ще не все знаєш про цю піраміду. Вона діє, як потужний підзарядний пристрій. Крізь її зрізану верхівку космічна енергія потрапляє всередину й акумулюється. Так що, гадаю, наш часоліт цілком готовий до роботи.
Тато швидко вивів “Запорожець” із піраміди, потім зробив кілька блискавичних рухів — упевнено натиснув якісь клавіші й важелі — і тієї ж миті кумедні старомодні фари автомобіля почали випромінювати дивне зеленкувате сяйво. Ясно-зелені промені освітили поснулих на піску прибульців, і ті немов закам’яніли. Над піщаною пустелею враз запанувала тиша — то миттєво урвалося тисячоголосе хропіння ротатих комахожерів.
— Ви вбили їх? — вражено запитав Заєць.
— Ні, закон Всесвітньої рівноваги забороняє насильство. Ми можемо лише оборонятися. А цих незваних гостей найкраще буде відіслати назад, на їхню планету. Та треба поспішати — зелені промені діятимуть лише кілька годин.
— Скоріше б звільнити мешканців Землі від вірусу страху, — зітхнула мама.
— У цьому нам може допомогти тільки пані Соломія, — сказав Жук.
Я помітив, що про мою бабусю він говорить з величезною повагою й захопленням. Зрозуміти цього я не міг. Хоча, напевно, ми знали зовсім різних людей. Я — лагідну стареньку жіночку, котра весь час поралася на кухні й поливала квіточки у вазонах, а мої друзі — винахідницю, яка створила машину часу й приготувала протиотруту від вірусу страху.
Розділ 29. Ми вистежуємо викрадачів
Тато намагався якнайточніше запрограмувати у часольоті необхідний час і місце. Єдине, що було нам потрібно, — це перенестися у вчорашній ранок. Найкраще у той часовий відрізок, коли я саме вибіг до школи (і по дорозі потрапив у лабети си- ньоморда), а моя бабуся залишилася вдома сама.
— З усього видно, що її захопили якраз у той момент, коли й тебе. Отже, це сталося приблизно о восьмій двадцять. — Тато ще раз виставив на дисплеї ці цифри. Але намарне, екран залишався темним.