Операції на шкільному подвір’ї, або Витоки комерції та злодійства
На шкільному баскетбольному майданчику володар м’яча стає водночас володарем гри. Йому належить привілей формувати команди й оголошувати матч закінченим. Такі переваги можна використати в переговорах. Філософ Ґуставо Файґенбаум в Ентре-Ріос, Аргентина, і психолог Філіпп Роша в Атланті, США, постановили собі зрозуміти цей світ. А саме формування в дітей понять власності й щедрості під впливом внутрішнього чуття, практичного досвіду й правил. У результаті вони започаткували соціологію ігрового майданчика. Подорожуючи до країни дитинства[23], Файґенбаум і Роша дослідили обмін, подарунки та інші операції, які відбуваються на подвір’ї початкової школи. Вивчаючи обіг маленьких фігурок, вони виявили, що економічні відносини в очікувано наївному шкільному світі формалізовані. Діти ростуть, і позики, передача прав та майбутня вартість поступаються конкретним обмінам, поняттям грошей, корисності та вартості речей.
Як і в дорослому світі, не всі операції в країні дитинства законні. Трапляються крадіжки, шахрайства й зради. Руссо припускав, що правила співіснування слід вивчати через конфлікти. І це відбувається на безпечнішому, ніж реальне життя, шкільному подвір’ї, яке стає благодатним ґрунтом для гри в правопорядок.
Різноманітні спостереження Вінн та її колег наштовхують на думку, що зовсім малі діти вже мають задатки моральних суджень. На противагу їм Піаже, спадкоємець традиції Руссо, вважає, що уявлення про добро і зло з’являються в дитини тільки в шість-сім років. Ґуставо Файґенбаум і я вирішили розсудити видатних мислителів-психологів і паралельно з’ясувати, як діти стають громадянами.
▶ Ми показали групі дітей від чотирьох до восьми років відео з трьома персонажами: перший мав шоколадки, другий просив їх позичити, третій — крав. Тоді поставили їм низку запитань, щоб виміряти глибину розуміння моралі й визначити, з ким — злодієм чи позичальником[24] — вони хочуть дружити й чому, а також що повинен зробити злодій, щоб компенсувати шкоду жертві. Так ми дослідили розуміння справедливості в операціях на шкільному подвір’ї.
Гіпотеза полягала в тому, що симпатія до позичальника, а не злодія, — неявна демонстрація моральних установок, — мала бути сформована навіть у наймолодших дітей, як в експерименті Вінн. Натомість обґрунтування вчинків і розуміння, як можна компенсувати заподіяну шкоду, з досліду Піаже розвиваються пізніше. І ми довели це. У кімнаті чотирирічні діти охочіше гралися з позичальником, ніж зі злодієм. Також вони надавали перевагу тому, хто крав за обставин, які пом’якшують, а не обтяжують провину.
Але найцікавіше, що на запитання, чому вони вибрали не злодія, а позичальника або того персонажа, обставини життя якого виправдовували крадіжку, чотирирічні діти відповідали: «Тому що в нього світле волосся» чи «Тому що я хочу з нею дружити». Здавалося, що їхні моральні критерії цілком сліпі до причин та аргументів.
І ми знову натрапляємо на ідею, яка часто звучить у цьому розділі. У дітей рано (часто від народження) є інтуїтивні здогади, які психологи Ліз Спелкі та Сьюзен Кері, що вивчають вікову психологію, називають базовими знаннями. Вони проявляються в дуже специфічних експериментальних умовах, коли малюки дивляться на щось чи вибирають із-поміж двох варіантів. Але базові знання недоступні на вимогу, коли потрібні в реальній ситуації. Так стається тому, що в молодшому віці базові знання не можуть бути виражені словами чи конкретними символами.
23
Економіст Пол Веблі зазначає: «Дитинство — це інша країна, і там свої порядки. Для того щоб інтерпретувати її культуру, потрібні місцеві інформатори. Це означає, що життєво необхідно співпрацювати з дітьми, бо без них ми можемо опинитися в ролі безсилого спостерігача по той бік огорожі».
24
Звісно, в експерименті ми не вживали цих слів, щоб мова не підказувала, кого вибирати. Кожен персонаж мав ім’я, і його стать змінювалася для різних дітей, щоб убезпечити дослідження від упереджень.