Наші результати у сфері моралі показали, що в дітей із дуже раннього віку сформовано інтуїтивне розуміння власності, яке дозволяє визначити, законна операція чи ні. Вони розуміють, що таке крадіжка, і навіть уловлюють тонкощі, які пом’якшують і обтяжують провину. Це інтуїтивне чуття стає каркасом, на якому надалі виростає формалізоване й експліцитне поняття справедливості.
Утім, кожен експеримент не обходиться без сюрпризів, які виявляють несподівані грані реальності. Наш не став винятком. Ґуставо і я задумали експеримент, щоб дослідити так звану ціну крадіжки. Нам здавалося: діти скажуть, що злодій повинен повернути дві шоколадки, які вкрав, плюс іще кілька як компенсацію моральної шкоди. Але ні. Переважна більшість дітей вважала, що злодій має повернути тільки вкрадені шоколадки. І це ще не все: що старшими були діти, то більше прихильників точного відшкодування з’являлося. Наша гіпотеза була помилковою. Діти набагато шляхетніші, ніж ми очікували. Вони розуміють, що злодій учинив неправильно й повинен відшкодувати збитки, повернувши вкрадене й попросивши вибачення. Але питання моральної шкоди від крадіжки не вирішується в натуральному вигляді. У дитячій справедливості немає репарацій, які б виправдали злочин.
Якщо взяти дитячі операції як іграшкову модель міжнародного права, напрошуються неймовірні висновки. Існує непряма, але часто ігнорована норма, що дії у відповідь не повинні перевищувати силу атаки. Причина проста. Якщо хтось краде два предмети, а жертва вимагає чотири, щоб розійтися мирно, сила удару у відповідь ростиме в геометричній прогресії, що зашкодить усім. Діти розуміють, що навіть на війні повинні бути правила.
Жак Мелер — один із багатьох аргентинських політичних вигнанців-інтелектуалів. Він навчався з Ноамом Чомскі в Массачусетському технологічному інституті, в епіцентрі когнітивної революції. Звідти вирушив до Оксфорда, а потім — до Франції, де заснував визначну школу когнітивної науки в Парижі. Він був вигнанцем не лише як особа, а і як мислитель. Його звинувачували в реакціонізмі через заяву, що людське мислення має біологічне підґрунтя. У психології нашумілий розрив між гуманітарними й точними науками був особливо помітний. Я б хотів, щоб ця книжка стала, зокрема, одою й визнанням досягнень Жака. Вільного моря, до якого він плив, руху проти течії. Спроби діалогу.
Поділ на біологію, психологію та нейронауку в епічній місії зрозуміти людське мислення — це всього-на-всього становлення надуманої кастової системи. Природі начхати на штучні бар’єри між типами знань. Тому в цьому розділі я схрещую біологічні міркування, наприклад розвиток лобової кори, з когнітивними, як-от ранній розвиток етичних понять. Під час висвітлення питань на зразок формування білінгвізму й уваги я розглядав поєднання цих аспектів.
На сьогодні наш мозок практично ідентичний мозку людини, яка шістдесят тисяч років тому мігрувала з Африки, коли культура була абсолютно іншою. Це показує, що місце в суспільстві визначає шлях і потенціал вираження окремого індивіда. Одне з положень цієї книжки полягає в тому, що неможливо зрозуміти людську поведінку, не беручи до уваги особливості органа, який нею керує, — мозку. Очевидно, що шляхи взаємодії та взаємодоповнення соціального й біологічного визначаються умовами конкретної ситуації. Іноді вирішальну роль відіграє біологічна складова. В інших випадках спостерігаємо диктат культури й суспільного ладу. Це трапляється не лише з мозком, а й з рештою частин тіла. Фізіологи й тренери знають, що впродовж життя фізична сила помітно змінюється, а от швидкість бігу не відзначається великим діапазоном варіацій.
Біологічне й культурне завжди органічно пов’язані. Але не лінійно. Інтуїтивне уявлення, що біологія передує поведінці, що існують вроджені біологічні предиспозиції, які пізніше під впливом культури набувають різних траєкторій, насправді абсолютно необґрунтоване. Суспільне життя впливає безпосередньо на біологію мозку. Ось приголомшливий приклад, який говорить сам за себе, — спостереження за мозком двох трирічних дітей. Одну дитину виховують із любов’ю в нормальному оточенні, а другій бракує емоційної, освітньої та соціальної стабільності. Мозок останньої не лише аномально малий — його шлуночки (порожнини, через які циркулює спинномозкова рідина) теж ненормального розміру.
Отже, у результаті різного соціального досвіду отримуємо два зовсім відмінні мозки. Обійми, слово, óбраз — кожна пережита подія залишає відбиток у мозку. Ці сліди змінюють мозок і реакції людини, її схильність встановлювати зв’язки з іншими, прагнення, бажання й мрії. Інакше кажучи, соціальний контекст змінює мозок, а він, своєю чергою, визначає нашу поведінку в суспільстві.