А от під час свідомих роздумів (тільки їх ми й можемо згадати) мозок часто встановлює неефективний поріг переривання процесу вибору. Кожен пам’ятає випадки, коли надто довго обмірковував неважливі дрібниці. Наприклад, вибирав у ресторані ad infinitum[28] між двома стравами, навіть якщо глибоко в душі розумів, що вони обидві дуже смачні.
У лабораторії вивчають досить примітивні рішення, але нам набагато цікавіше, як мозок робить щоденний вибір: водій обмірковує, проскакувати на жовте світло чи ні, суддя засуджує чи виправдовує звинуваченого, виборець ставить галочку за того чи іншого кандидата, покупець виграє´ на знижці чи стає її жертвою. Ми припускаємо, що ці рішення, хоч і належать до різних сфер і мають специфічні особливості, є результатами роботи того самого механізму.
Один із головних принципів процедури, визначальний для механізму Тюрінга, стосується способу визначити, коли припинити збирання фактажу. Цю проблему відображено в парадоксі середньовічного філософа Жана Бурідана: осел не міг вибрати між двома однаковими оберемками сіна й помер із голоду. Для ідеальної моделі Тюрінга це дійсно проблема. Якщо кількість голосів за кожну альтернативу однакова, нейронні перегони перетворюються на безперервний цикл. Мозок вміє уникати цього: коли орієнтовний час на прийняття рішення вичерпано, виникає нейронна активність, яка довільно розподіляється між різними варіантами. Оскільки імпульс довільний, один із варіантів отримує більше голосів і виграє перегони. Мозок ніби підкидає монету, щоб доля втрутилася й розірвала цикл. Часовий інтервал залежить від внутрішнього стану, наприклад тривоги, і зовнішніх факторів, які впливають на сприйняття часу.
Часто мозок сприймає час, просто рахуючи певну частоту: кроки, удари серця, видихи, коливання маятника чи темп музики. Коли ми виконуємо фізичні вправи, хвилина минає швидше, ніж у стані спокою, тому що удари серця — а отже, і внутрішнього годинника — частішають. Те саме з музикою. Годинник розганяється разом із темпом, і година минає миттєво. Невже зміни внутрішнього годинника змушують нас вибирати швидше й занижувати поріг вирішення?
І справді, музика більше впливає на наші рішення, ніж ми підозрюємо. Люди кермують, купують і гуляють по-різному залежно від композиції, яку в цей момент слухають. Коли темп прискорюється, поріг розмірковування знижується, і майже кожне рішення стає ризикованим. У таких випадках водії частіше змінюють смугу руху, проскакують на жовте світло, обганяють інші автівки й перевищують швидкість. Також темп музики визначає, скільки часу ми зможемо терпляче чекати в приймальні та скільки продуктів купимо в супермаркеті. Багато торговельних менеджерів знають, що фонова музика — ключ до збільшення продажів, і, ніколи навіть не чувши про відкриття Тюрінга, використовують це на свою користь. Так, механізм приймання рішень дуже передбачуваний, але ми все одно майже не помічаємо, як він працює.
Наступний важливий фактор приймання рішень — визначити стартову позицію кожного варіанта. Коли людина має позитивне упередження щодо одного з них, нейрони, які накопичують інформацію на користь цієї опції, отримують первинний електричний заряд — своєрідну фору на старті. Іноді визначальну роль відіграють когнітивні упередження. Розглянемо це на прикладі рішення стати донором.
Соціологічні дослідження донорства органів поділяють країни світу на дві групи: у першій донорами стають майже всі, у другій — майже ніхто. Не треба бути фахівцем у галузі статистики, щоб здивуватися відсутності золотої середини. А виявилося, що все дуже просто: на те, чи стане людина донором, найсильніше впливає формулювання запитання в бланку. У країнах, де в анкеті сказано: «Якщо хочете стати донором, підпишіться нижче», — майже ніхто не віддає своїх органів. А в країнах, де написано: «Якщо НЕ хочете стати донором, підпишіться нижче», — навпаки. Пояснення цього феномену не має нічого спільного з релігією чи проблемою життя і смерті, а випливає з універсальної людської риси: ніхто не заповнює бланки повністю.
Коли перед нами постає велика кількість варіантів, не всі вони рівні на старті. Стандартні параметри мають перевагу. Якщо проблема ще й складна та жоден із інших варіантів не має суттєвих аргументів на свою користь, то опція, яка вже дістала фору, здобуває перемогу. Саме тому влада гарантує свободу вибору, але водночас впливає на наші рішення чи навіть диктує їх. Усіх людей — байдуже, німці вони чи мексиканці, католики, протестанти чи мусульмани, — об’єднує те, що механізм приймання рішень у складній ситуації виходить із ладу. І тоді ми просто погоджуємося на те, що дають.