▶ Ми з Марією Джулією Леоне, нейродослідницею й майстром спорту з шахів міжнародного класу, провели експеримент із шахівницею в стилі Борхеса, який вважав шахи метафорою життя. Поєдинок двох майстрів. У них тридцять хвилин на низку рішень щодо того, як розпорядитися своїми військами. На шахівниці борються не на життя, а на смерть, і емоції зашкалюють. Ми вимірювали пульс гравців упродовж партії. Частота серцебиття й рівень стресу зростали протягом гри, поки час спливав і наближався кінець битви. Окрім того, їхній пульс прискорювався, коли суперник припускався фатальної помилки.
Утім найголовніше відкриття полягало в тому, що за кілька секунд до помилкового ходу змінювалася частота пульсу гравця. Коли варіантів багато й ситуація складна, якраз як у житті, серце панікує перед невдалим рішенням. Якби гравці це помічали й дослухалися до «голосу» свого серця, імовірно, змогли б уникнути багатьох помилок.
Усе це можливо завдяки тому, що тіло й мозок мають доступ до процесу приймання рішень набагато раніше, ніж свідомість, а фізіологічні еквіваленти емоцій сигналізують про ймовірні ризики й помилки. Отже, уявлення про інтуїцію як феномен зі сфери магії й пророцтв зруйновано. Конфлікту між внутрішнім чуттям і розумом не існує, якраз навпаки: інтуїція працює пліч-о-пліч із раціональним мисленням під егідою науки.
Якщо ми вже з’ясували, що здогади — результат несвідомих розрахунків, то можемо перейти до більш практичної проблеми. Коли варто довіряти інтуїції, а коли — ні? На що покладатися в найважливіших питаннях: на здогади чи раціональні міркування?
Відповідь проста: буває по-різному. Соціальний психолог Ап Дейкстергаус в експерименті, який досі спричиняє полеміку, виявив, що головний критерій вибору між свідомим та інтуїтивним — складність приймання рішення. Науковець з’ясував, що це правило працює як для «фальшивих» рішень у лабораторії, так і для справжніх у житті.
▶ У лабораторії він пропонував учасникам гру, під час якої вони мали порівняти два предмети, наприклад автівки, і вирішити, який із них більш практичний. Іноді альтернативи відрізнялися лише ціною. У цьому випадку висновок був простий: дешевша — краща. Але проблему поступово ускладнювали. Автівки відрізнялися вже не тільки ціною, а й витратами пального, безпекою, комфортом, привабливістю для викрадачів, потужністю двигуна й рівнем шкідливих викидів.
І найбільш несподіване відкриття Дейкстергауса полягає в тому, що, коли в грі багато елементів, здогад набагато ефективніший за роздуми. Те саме стосується й рішень у реальному житті. Наприклад, в одному експерименті людей після придбання зубної пасти — без сумніву, елементарне життєве рішення — запитували, як вони її вибрали. Через місяць ті, хто обдумав своє рішення, були більш задоволені, ніж ті, хто ні. Але в людей, які купували меблі, — складне рішення з багатьма змінними: ціна, розмір, якість, естетичний вигляд, — вийшло навпаки. Як і в лабораторії, ті, хто думав менше, вибрали кращий варіант.
Методологія цих експериментів різна, але висновок один. Коли, приймаючи рішення, ми ретельно обмірковуємо невелику кількість факторів, то краще подумати довше. Але якщо проблема складна, то для ефективного вибору слід покластися на інтуїцію, а не довго мізкувати.
Обсяг свідомої частини розуму досить обмежений і втримує мало інформації. Зате несвідома — неозора. Тому зрозуміло, що рішення з двома-трьома змінними (наприклад, ціна, якість і розмір продукту) краще спочатку обдумати, а тоді приймати. Коли ми можемо подумки одночасно оцінити всі елементи, раціональний вибір ефективніший, а отже, кращий. І навпаки, коли змінних стільки, що свідомий розум не може жонглювати ними одночасно, наші блискавичні несвідомі рішення працюють ліпше, навіть якщо покладаються на приблизні обчислення.