Мабуть, найважливіші й найскладніші рішення ми приймаємо в соціальній та емоційній сферах. Було б дивно й навіть абсурдно свідомо вирішувати, у кого закохатися, раціонально підраховуючи аргументи за й проти людини, до якої нас так тягне. Це працює по-іншому. Ми закохуємося з таємничих причин, які стають явними тільки через деякий час, і то не завжди.
На феромонних вечірках кожен учасник нюхає одяг інших гостей, який вони носили кілька днів. І залежно від запаху, що його приваблює, вибирає, з ким познайомитися. Такий метод здається цілком природним, адже ми асоціюємо нюх з інтуїцією, наприклад, коли кажемо, що пахне смаленим. І знаємо, наскільки яскравий, інтимний і не схожий ні на що інше запах подушки партнера. Але водночас вибирати за ароматом дивно, тому що нюх — далеко не найточніше чуття з п’яти доступних. Цілком можливо, що людина гірко розчарується в знайденому за запахом партнері й утече, проклинаючи свій нетямущий ніс.
▶ Швейцарський біолог Клаус Ведекінд перетворив цю забаву на феноменальний експеримент. Чоловіки кілька днів, не користуючись дезодорантами чи парфумами, ходили в тій самій футболці. Після цього група жінок нюхала одяг і оцінювала привабливість кожного запаху. І навпаки, чоловіки нюхали ношені футболки жінок. Ведекінд не просто хотів побачити, що вийде, а поставив за мету перевірити гіпотезу, висунуту на підставі спостережень за поведінкою гризунів та інших тварин. Він досліджував припущення, що, коли йдеться про нюх, смак і несвідомі вподобання, ми дуже схожі на своїх внутрішніх «звірів».
У кожного індивіда є особливий імунний репертуар, наявність якого пояснює, чому під впливом того самого вірусу одні люди захворюють, а інші — ні. Імунну систему можна уявити як щит. Поклавши один на одного два однакові щити, отримаємо непотрібний надлишок. Однак якщо щити закривають суміжні місця, захищена площа збільшиться. Те саме стається з імунним репертуаром (звісно, з певними нюансами, у які не будемо заглиблюватися): потомство двох людей із дуже різними імунними репертуарами матиме ефективнішу імунну систему.
Гризуни використовують нюх під час вибору партнера активніше, ніж люди, і їхні симпатії здебільшого підпадають під просту закономірність: у партнера має бути інший імунний репертуар. Це лягло в основу експерименту Ведекінда. Він виміряв головний комплекс гістосумісності кожного учасника — родину генів, у якій проявляються відмінності між імунними системами різних людей. І результати були неймовірні: коли ми покладаємося у виборі на нюх, то робимо це з тієї ж причини, що й гризуни. У середньому жінок сильніше приваблює запах чоловіків з іншим головним комплексом гістосумісності. А феромонні вечірки[30] сприяють різноманіттю. Принаймні коли йдеться про імунний репертуар.
Утім, у цієї закономірності є суттєвий виняток. Нюхові вподобання миші кардинально змінюються, коли вона вагітна. Тоді її приваблюють запахи особин із подібними головними комплексами гістосумісності. Спрощене пояснення звучить так: під час парування доцільніше прагнути комплементарності, а з потомством у череві — триматися неподалік від знайомого гнізда, серед родичів і подібних до себе особин.
Чи відбувається такий нюховий зсув у жінок? Цілком можливо, оскільки зміна сприйняття запахів і смаків жінки — один із найбільш помітних проявів гормональної революції під час вагітності. Ведекінд дослідив зміну нюхових уподобань у жінок, які вживали оральні контрацептиви, оскільки в них містяться стероїди, що симулюють гормональний стан, схожий на вагітність. І виявилося, що результати перевернулися з ніг на голову, як і в гризунів: ці жінки вважали приємнішим запах чоловіків зі схожим головним комплексом гістосумісності.
Цей експеримент підводить нас до загального принципу. Значна частина емоційних і соціальних рішень більш стереотипна, ніж нам здається.
Часто цей механізм прихований за завісою несвідомого, тому процес вибору перебуває поза межами нашого сприйняття. Але він існує в глибинах мозку і, коли ми ще навіть не замислилися про проблему, уже давно над нею працює.
Якщо підсумувати, то ми вважаємо прийняті несвідомо, інтуїтивні рішення містичними, природними й хаотичними, але насправді вони чітко регульовані й досить стереотипні. З огляду на технічні характеристики й обмежені потужності людської свідомості доцільно делегувати «прості» рішення раціональному мисленню й залишити складні на розсуд нюху, поту й серця.
30
Феромони — це медіатори системи хімічної комунікації, наприклад нюху, які різняться в кожного виду й впливають на автоматичні функції мозку. У гризунів існує спеціальна структура, яка їх вловлює, — вомероназальний орган. Науковці досі дискутують, як саме й чи взагалі працюють феромони в людському організмі. Часом їх розглядають як підсвідомі аромати, але це туманне й помилкове визначення, тому що в малих дозах молекули поширених запахів також спричиняють несвідомі реакції. Можливо, феромонні вечірки — це просто гарна назва, а порядкує там звичайний нюх.