Приймаючи рішення, мозок не тільки запускає процес реалізації обраного варіанта, а й здійснює його раціоналізацію. Ми відчуваємо її як віру або переконаність у своїх діях. Іноді, купуючи в кіоску шоколадний батончик, ми вважаємо, що просто хочемо солодощів. А часом несемо ласощі додому, щоб підсолодити ними розчарування після якоїсь помилки. Шоколадка та сама, але гірке усвідомлення неправильного рішення кардинально змінює ситуацію.
Кожен із нас колись сліпо вірив у рішення, яке потім виявилося помилковим. І навпаки, маючи достатні підстави для абсолютної впевненості, вагався. На чому базується ця віра у власні рішення? Чому одні люди випромінюють надмірну впевненість, чим би не займалися, а інші весь час охоплені сумнівами?
Наукове вивчення впевненості (або сумніву) найбільше приваблює можливістю зазирнути у світ суб’єктивності. Його сутність становлять не об’єктивні спостережувані дії, а наші особисті переконання. Окрім того, ця проблема важлива й із суто практичних міркувань, бо впевненість у собі й власних діях (чи її брак) визначає спосіб нашого життя.
▶ Найпростіший прийом для дослідження впевненості — попросити людину поставити точку на лінії, один кінець якої означає абсолютну впевненість, а другий — сумніви в прийнятому рішенні. Складніший — запропонувати їй два варіанти: отримати фіксовану суму незалежно від рішення чи закластися на нього й виграти більше. Якщо людина дуже впевнена в зробленому виборі, то поб’ється об заклад (журавель у небі). Якщо ж сумнівається, то вибере фіксовану суму (синиця в руках). І результати, отримані під час обох експериментів, виразно корелюють. Люди, які демонструють глибоку переконаність на лінійній моделі, сміливо укладають парі. І навпаки, менш упевнені у власних рішеннях особи не прагнуть на них закладатися.
Паралель між упевненістю й парі залишається актуальною для щоденного життя. Схильність людини битися об заклад чи рідко заглиблюватися у фінансові, професійні, політичні й сімейні питання може їй багато коштувати. Але для науки виявлена паралель не менш важлива. Подібні експерименти дозволяють дослідити людську суб’єктивність у раніше недоступних сферах. Визначаючи схильність людини битися об заклад, ми дізнаємося про впевненість особи, навіть якщо вона не висловлює своїх переконань.
Спосіб конструювання впевненості в кожної людини нагадує цифровий слід. Хтось демонструє весь спектр відтінків переконаності, а дехто вдається до крайнощів: безапеляційних тверджень чи сумнівів. Також існують культурні відмінності: способи виявляти впевненість у деяких регіонах Азії відрізняються від прийнятих на Заході.
Кожен напевне може згадати випадок, коли певність йому зраджувала. Наприклад, ви думали, що впоралися з іспитом, а виявилося — провалили його. Проте бувають люди, які досить точно оцінюють свої знання, а тому володіють точним і регульованим апаратом упевненості й розуміють, коли варто закладатися, а коли ні. У такому разі певність стає вікном до світу наших знань.
Безпомилкове відчуття впевненості — це така ж індивідуальна особливість, як зріст чи колір очей. Але, на відміну від фізичних параметрів, цей відбиток мислення можна змінювати й налаштовувати в певних межах. Оскільки йдеться про індивідуальну особливість, вона проявляється в анатомічній структурі мозку. У тих, хто може похизуватися точнішою впевненістю, виявлено більшу кількість зв’язків, тобто щільність аксонів у бічній частині префронтальної кори, яка називається полем Бродмана 10 (BA10). Окрім цього, поле Бродмана 10 у них ефективніше пов’язане з іншими структурами кори головного мозку на зразок кутової звивини тім’яної частки й префронтальної кори.
Різниця в щільності нейронних зв’язків у людей із безпомилковим відчуттям упевненості та всіх інших проявляється, тільки коли вони спрямовують свою увагу на внутрішній, а не зовнішній світ, наприклад зосереджуються на диханні. Отже, існує досить несподіваний зв’язок між відчуттям упевненості й розумінням людиною свого тіла. Обидва феномени спрямовують наші думки всередину. Тому можна припустити, що точність упевненості в системі приймання рішень можна природно натренувати, розвиваючи вміння зосереджуватися на стані тіла й спостерігати за ним.
Щоб відчути, довіряємо ми собі чи ні, мозок використовує тілесні показники. Наприклад, він зчитує непевність, якщо людина пітніє, затинається, дивиться в підлогу чи ще якось виказує сумніви мовою тіла. А відтворення жестів, за якими визначаємо впевненість інших, дозволяє нам самим відчути її в собі.