За ефектом ореолу стоїть загальний принцип — підтверджувальне упередження, що звужує реальність до фактів, які вписуються у вже наявні переконання. «Вона здається компетентною, отже, буде гарним сенатором». Виявляється, у буденних рішеннях та очікуваннях ми набагато частіше, ніж усвідомлюємо й готові визнати, виходимо з висновків, які ігнорують необхідні факти, а спираються лише на перше враження.
Окрім підтверджувального упередження, існує друга причина надмірної впевненості — схильність абсолютно ігнорувати варіативність даних. Розглянемо таку проблему: у мішку 10 000 м’ячиків. Ви витягаєте перший — він червоний, другий — теж. Третій, четвертий — знову червоні. Якого кольору буде п’ятий? Звісно, червоного. Упевненість, із якою ми доходимо такого висновку, сильно випереджає статистичну ймовірність. У мішку досі 9996 м’ячиків. Як каже Вуді Аллен, «упевненість — це те, що є у вас, доки ви не збагнули проблему». Певною мірою упевненість — це незнання.
Формулювати закон на підставі кількох випадків — це дар і прокляття людської думки водночас. Дар тому, що дозволяє дуже легко ідентифікувати закономірності. А прокляття тому, що підштовхує до безапеляційних висновків, коли людина заглянула до будинку реальності крізь замкову щілину. Канеман запропонував мисленнєвий експеримент. Опитування двохсот людей показало: шістдесят відсотків проголосували б за кандидата, якого звати Джордж. Прочитавши про це опитування, ми швидко забудемо все, крім того, що шістдесят відсотків респондентів голосуватимуть за Джорджа. Ефект настільки сильний, що багато хто з вас подумає, ніби я двічі написав те саме. Але відмінність є, і вона в розмірі вибірки. Перша фраза відкрито стверджує, що враховано думку лише двохсот людей. У наступній про це ані слова. Такий вигляд має другий фільтр, що створює фальшиву впевненість. Об’єктивно опитування, яке демонструє, що Джорджа підтримують 50,03 % респондентів із тридцяти мільйонів, має більше ваги, але система переконань у мозку зазвичай забуває врахувати: це велика вибірка чи три м’ячі з десятитисячного мішка? Як показали результати Брекзиту у Великій Британії й протистояння між Дональдом Трампом та Гілларі Клінтон, у розпалі передвиборчої кампанії служби, які проводять соціологічні опитування, часто ігнорують елементарне правило статистики й роблять категоричні висновки на підставі обмеженого обсягу даних, до того ж часто необ’єктивних.
Якщо коротко, то підтверджувальне упередження й варіативна сліпота — це два всюдисущі механізми, завдяки яким розум будує прогнози на підставі аналізу піщинки величезного світу, ігноруючи цілий океан шуму. Звідси й виростає надмірна впевненість.
Щоб зрозуміти й удосконалити людську здатність приймати рішення, важливо з’ясувати: ці вразливі місця притаманні тільки складним соціальним явищам чи широкому спектру тем? Ми з Аріелем Зільберберґом і Пабло Барттфелдом узялися розв’язати цю загадку, вивчаючи дуже простий вибір, наприклад, яка лампочка світить яскравіше.
Виявилося, що принципи, які роздувають упевненість у соціальних рішеннях (підтверджувальне упередження й варіативна сліпота) впливають навіть на сприйняття інформації органами чуття.
Продукувати оптимістичніші переконання, ніж пропонують реальні дані, — типова риса людського мозку. Це підтвердила серія досліджень на підставі записів нейронної активності різних регіонів кори. У ході кожного з них науковці спостерігали, що наш мозок, як і мозок багатьох інших видів, постійно змішує сенсорну інформацію із зовнішнього світу й власні внутрішні гіпотези та припущення. Навіть зір, який, на нашу думку, найточніше відтворює реальність, переповнений ілюзіями. Він не працює як камера, що пасивно фіксує дійсність, а інтерпретує й конструює детальні зображення з обмежених і приблизних даних. Навіть на першій стадії обробки в зоровій корі реакція нейронів залежить від припущень щодо інформації, отриманої сітківкою й іншими частинами мозку, які відповідають за пам’ять, мовлення, слух і висувають гіпотези про те, що саме бачать очі.
Наше сприйняття завжди містить елементи уяви. Воно нагадує радше картину, а не фотографію. Через підтверджувальне упередження люди сліпо вірять у реальність, яку конструюють. Найкращий доказ — оптичні ілюзії, які ми сприймаємо, абсолютно не сумніваючись, що достовірно фіксуємо дійсність. Ще один цікавий спосіб виявити це — проста гра, у яку можна зіграти будь-коли. Де б ви не були, попросіть іншу людину заплющити очі. І запитайте про обстановку. Не про дрібні деталі, а про найвиразніші елементи. Якого кольору стіна? Чи є в кімнаті стіл? Чи має той чоловік бороду? Виявиться, що більшість людей не помічають місце, де перебувають. Але це не найбільша загадка. Неймовірно, що ми абсолютно не помічаємо своє незнання.