Відтоді минуло багато років, і тепер завдяки значно потужнішим мікроскопам ми знаємо, що Кахаль мав рацію. Його праця заклала фундамент нейронауки — дисципліни, яка вивчає нейрони й структури, що з них складаються, а також створені нейронами ідеї, сни, слова, бажання, рішення, прагнення й спогади. Але коли Фройд писав «Проект наукової психології» і схематично зобразив модель мозку як системи з’єднаних нейронів, протистояння між нейронами й сіткою ще не припинилося.
Фройд розумів, що час природничої науки про мислення ще не настав і не йому пропонувати світу свій «Проект». Але сьогодні ми, спадкоємці його здобутків, більше не працюємо наосліп і можемо перейняти естафету. Можливо, зараз саме прайм-тайм для «Проекту», який пропонує психологію, що базується на біології мозку.
У «Проекті» Фройд створив першу схему нейронної мережі в історії науки. Ця мережа вловила головний принцип набагато складніших сучасних моделей, які імітують мозкову архітектуру свідомості. До неї увійшли три типи нейронів: фі, псі та омега, які працюють за принципом гідравлічного пристрою.
Фі (φ) — це сенсорні нейрони, вони формують жорсткі ланцюги й продукують стереотипні реакції на зразок рефлексів. Фройд передбачив особливість цих нейронів, на сьогодні доведену численними експериментами: вони живуть теперішнім моментом. Фі-нейрони реагують миттєво, тому що мають легкопроникні мембрани, які, зазнаючи тиску, здатні його передавати. У такий спосіб вони розшифровують отриманий імпульс і майже тієї ж миті забувають про нього. Фройд помилився щодо фізичного аспекту: нейрони реагують не гідравлічно, а електрично, але принцип дуже схожий. З погляду біофізики для сенсорних нейронів первинної зорової кори характерна здатність швидко отримувати й віддавати заряд.
Фі-нейрони також слідкують за внутрішнім світом. Наприклад, створюють відчуття спраги, коли тіло фіксує зневоднення. Як бачимо, ці нейрони передають завдання, своєрідний raison d’être[43] (у цьому випадку — знайти воду) далі, але не мають пам’яті чи свідомості.
Далі Фройд представляє інший тип нейронів, які називає псі (Ψ). Вони здатні пам’ятати й дозволяють мережі відмежовуватися від теперішнього стану. Мембрани псі-нейронів непроникні, тому вони накопичують і ізольовано зберігають історію наших відчуттів. На сьогодні науці відомо, що нейрони тім’яної й лобової частки, які відповідають за оперативну пам’ять (потрібну, щоб запам’ятати номер телефону чи адресу на кілька секунд), працюють майже так само, як припускав Фройд. Єдиний виняток: замість непроникних мембран вони підтримують свою активність за допомогою зворотного живлення. Це своєрідний цикл, що дозволяє компенсувати заряд, який ці нейрони постійно втрачають. Проте довготривала пам’ять, наприклад про дитинство, працює зовсім не так, як вважав Фройд. Її механізм складний: здебільшого спогад фіксується в послідовності нейронних зв’язків і їх структурних змінах, а не в динамічному електричному заряді. Так виникають набагато стабільніші й менш затратні системи пам’яті.
Припущення Фройда виявилося пророчим для ще однієї головоломки. Оскільки свідомість живиться минулим досвідом та уявленнями про майбутнє, її не можна віднести до системи фі, яка працює виключно з теперішнім. А через те, що вміст свідомості, наші думки постійно змінюються, непорушна система псі також не підходить. Із відвертим невдоволенням Фройд описав нову систему нейронів, яку назвав омега (ω). Вони, як і нейрони пам’яті, накопичують заряд протягом певного часу, а тому впорядковуються в епізоди. Науковець припускав, що активація цих нейронів пов’язана зі свідомістю, вони можуть інтегрувати інформацію різної давності й перескакувати, як у грі в класики, з одного стану в інший під ритм внутрішнього годинника.
Ми переконаємося, що цей годинник у мозку справді існує й організовує свідоме сприйняття як послідовність кінокадрів. А наприкінці розділу виявимо, як існування такого годинника пояснює загадкову оптичну ілюзію, побачити яку за часів Фройда було неможливо: чому під час ралі іноді здається, що колеса автівок крутяться назад.