Майже кожен відповість, що праворуч зображена Буба, а ліворуч — Кікі. Це очевидно, здається, що по-іншому не може й бути. Тим не менш така відповідність дивна, це наче сказати, що хтось виглядає, як Карлос. Такий феномен пояснюють тим, що, вимовляючи голосні /о/ та /у/, ми складаємо губи в широке кільце, яке «перегукується» з округлістю Буби. А під час вимовляння /к/ та /і/ задня частина язика піднімається й під кутом торкається піднебіння. Тому природно, що загострена форма відповідає імені Кікі.
Такі відповідності часто мають культурне походження й спричинені мовою. Наприклад, здебільшого у світі прийнято вважати, що минуле перебуває позаду, а майбутнє — попереду. Але це не завжди так. У Південній Америці, у гірських районах Анд, живе народність аймара, яка будує зв’язок між часом і простором по-іншому. У мові аймара слово найра означає минуле, а також попереду, перед очима. А слово кіпа, крім значення майбутнє, означає позаду. Тобто в мові аймара минуле перебуває попереду, а майбутнє — позаду. Це відношення дійсно відображає спосіб мислення цієї народності, тому що також виявляється в мові тіла. Аймара відводять руки назад, коли говорять про майбутнє, і простягають уперед, згадуючи минуле. На перший погляд це дивно, просто не вкладається в голові, але коли місцеві жителі пояснюють, чому так, їхнє тлумачення звучить набагато переконливіше, ніж звичні нам уявлення. Аймара вважають, що ми знаємо — бачимо — тільки минуле, тому воно перебуває попереду. Майбутнє ж невідоме, його наші очі не бачать, а отже, воно позаду. Аймара рухаються задом наперед у часі. Розмите невідоме майбутнє за їхньою спиною поступово потрапляє в поле зору, перетворюючись на минуле.
Разом із лінгвістом Марко Тревісаном і музикантом Бруно Мешем ми розробили нестандартний експеримент, щоб дізнатися, чи існують природні відповідності між музикою й смаком. Дослідження об’єднало музикантів, шеф-кухарів та нейродослідників. Музиканти імпровізували на фортепіано, надихаючись чотирма класичними смаками: солодким, солоним, кислим і гірким. Вони належали до різних музичних шкіл і стилів (джаз, рок, класика тощо), тому кожен запропонував особливу інтерпретацію. Попри різноманіття версій, ми помітили закономірності для кожного смаку.
Гіркому відповідали глибокі тривалі ноти, солоному — уривчасті (стакато), кислому — негармонійні мелодії у верхньому регістрі, а солодкому — тиха, повільна й ніжна музика. Так ми змогли підсолити композицію Isn’t she lovely? Стіві Вандера й створити кислу версію «Білого альбому» «Бітлз».
Наші уявлення про час безсистемні й незрозумілі. Фраза «Скоро прийде Новий рік» дивна. Звідки прийде? З півдня, півночі, заходу? Насправді немає місця, де перебуває Новий рік. Він існує тільки в часі. І ця фраза, і аналогічна «Ми наближаємося до кінця місяця» відображають спосіб, у який розум організує думки. Ми залучаємо до цього й свої тіла. Так з’являються словосполучення голова уряду, права рука шефа, пуп землі та інші метафори[1], які відображають, що мислення організоване за шаблоном життя тіла. Тому, думаючи про дії інших людей, ми самі їх повторюємо, уживаємо чужі фрази, заражаємося чужим позіханням і сміхом. Можете провести простий експеримент, щоб перевірити цей механізм. Спілкуючись із кимось, зімкніть руки. Найімовірніше, ваш співрозмовник зробить те саме. Можете перейти до сміливіших жестів: торкнутися голови, почухатися чи потягнутися. Дуже ймовірно, що інша людина імітуватиме ваші рухи.
Цей механізм залежить від церебральної системи, яка складається з дзеркальних нейронів. Кожен із них фіксує певний жест, наприклад рухи рукою чи кистю, але не розрізняє, хто виконав цю дію: ми чи інша людина. Так само, як один механізм довільно поєднує інформацію різних сенсорних модальностей, дзеркальна система теж довільно змішує наші дії з чужими. Підвести руку й побачити, як те саме робить інша людина, — два зовсім різні процеси: перший ви виконуєте, а за другим спостерігаєте. Отже, перший — моторний, другий — візуальний. Проте концептуально вони досить схожі й у світі абстракцій відповідають одному жесту.
Зрозумівши, як ми, дорослі, змішуємо сенсорні модальності в музиці, формах, звуках і мові, об’єднуємо сприйняття та діяльність, повернімося до розуму дитини, щоб з’ясувати, набутою чи вродженою є дзеркальна система. Чи розуміють новонароджені, що їхні дії корелюють зі спостереженням за іншою людиною? Мельтцофф розв’язав і цю проблему, щоб покінчити з емпіричною tabula rasa.
1
Головка капусти, око циклону, невидима рука ринку, зубці гребінця, вушко голки, «Розтин вен Латинської Америки» (назва книжки