▶ Трістан Бекінштейн узявся за це питання й створив нескладний стандартизований експеримент з ідеальними умовами для того, щоб заснути. Повторення слів. Дитяча гра. Картина сильно відрізняється від звичних лабораторних експериментів. Дослідження відбувається в ліжку, де учасник слухає заколисувальний монотонний голос, що вимовляє певні слова: слон, крісло, стіл, білка, страус… Почувши назву тварини, він повинен поворухнути правою рукою, а зачувши назву меблів — лівою. Прості умови, які вводять у транс. Через невеликий проміжок часу реакція стає уривчастою. Іноді помітно запізнюється й зрештою зникає. Дихання поглиблюється, і в цей час електроенцефалограма показує, що учасник заснув. Але як і батько, який вважає, що донька слухає уві сні, не обриває казку, так і експериментатори відтворюють запис слів далі.
Спостерігаючи за впливом голосу на мозок, який переходить у режим сну, Трістан виявив, що той продовжує перетворювати звуки на слова, а словам приписувати значення. І це ще не все, адже мозок і далі грає в запропоновану гру: почувши назву тварини, він активує кору, що контролює праву руку, а зачувши назву меблів, — кору, що контролює ліву руку, як і вимагали умови експерименту.
Свідомість має «перемикач». Уві сні, у комі чи під анестезією він переходить у режим «вимкнено» — і свідомість гасне. У радикальних випадках вона зникає повністю. Іноді загасає поступово й уривчасто, наприклад, коли людина засинає. Коли «перемикач» увімкнено, численні стани свідомості виявляються в різних формах мозкової активності. Приміром, як ми вже знаємо, свідомість дуже маленьких дітей працює за своєрідною часовою шкалою, а наратив свідомості хворих на шизофренію спотворений нерозумінням того, що внутрішні голоси належать їм самим.
Сни можна розглядати як родючий ґрунт для психічних симуляцій, у яких тіло не бере участі. Розум і тіло відокремлені буквально. Хімічний баланс мозку наяву й уві сні сильно відрізняється й у другому випадку пригнічує рухові нейрони, які контролюють м’язи й керують ними.
Зазвичай повернення до тями (організованого свідомого мислення) і відновлення контакту мозку й тіла відбуваються синхронно. Проте інколи ці два процеси втрачають узгодженість, і ми прокидаємося, не встановивши хімічні зв’язки з тілом. Це явище називається сонним паралічем, і з ним стикається від десяти до двадцяти відсотків людства. Можна добряче перелякатися, коли мислиш ясно, але не можеш поворухнути жодною кінцівкою. За кілька хвилин мозок відновлює контакт із тілом і параліч сам по собі минає. Якщо ж людина засинає, але мозок і тіло не роз’єднуються, трапляється протилежне — вона виконує все, що їй сниться, наяву[52].
Що робить мозок, коли ми спимо? Передусім він аж ніяк не вимикається. Насправді мозок ніколи не відпочиває. Якщо він припинить працювати, ми помремо. Отож уві сні мозок безперервно функціонує і під час фази швидкого сну, коли ми бачимо сновидіння, і під час повільного сну — глибокого й без марень.
Міф, що вночі мозок вимикається, пов’язаний з уявленням, що сон — марнування часу. Ми оцінюємо свої та чужі успіхи за здобутками в реальному, свідомому житті: робота, друзі, стосунки, — але не вважаємо заслугою вміння добре спати[53].
Сон — це стан відновлення, під час якого мозок запускає очисну програму й позбувається біологічних відходів, залишених церебральним метаболізмом. За ніч він практично звільняється від сміття. Це досить свіже біологічне відкриття стоїть в одному ряду з популярним інтуїтивним уявленням про сон як зворотний бік активного життя, без якого ми не просто втомлюємося, а й можемо захворіти.
Окрім відновлювальної функції, у процесі сну задіяні головні інструменти когнітивного апарату. Приміром, під час однієї з початкових фаз повільного сну консолідується пам’ять. Тому, поспавши кілька годин або навіть подрімавши, ми краще запам’ятаємо вивчене за день. Це передусім заслуга не відпочинку, а активних процесів, які відбуваються уві сні. Експерименти на клітинному та молекулярному рівнях дозволили науковцям проникнути ще глибше й показали, що під час фази повільного сну зміцнюються особливі зв’язки між нейронами гіпокампа й кори головного мозку, яка зберігає й фіксує спогади. Ці зміни починаються ще вдень, але консолідуються вночі. Цей механізм настільки точний, що часом уві сні повторно активує ті самі нейронні комбінації, які працювали вдень. Це осучаснена фізіологічна інтерпретація однієї з головних ідей Фройда про сон як відгомін денної діяльності. З огляду на це прихильники короткого сну стверджують, що довго спати вночі не треба, достатньо подрімати годинку-другу, щоб спрацювали всі функції, потрібні для консолідації пам’яті.
52
Іноді — на щастя, таке трапляється дуже рідко — зв’язок із тілом під час сну може призвести до лиха. Трагічний приклад — валлієць Браян Томас, чесний громадянин і щирий християнин, який уночі, коли йому наснилося жахіття про напад і боротьбу з грабіжником, задушив свою дружину. Коли він прокинувся, то, приголомшений і розбитий, зателефонував у поліцію, щоб заявити, що вбив жінку, з якою прожив сорок років.