Під час фази повільного сну церебральна активність то зростає, то спадає, утворюючи цикли, які тривають трохи довше за секунду. Інакше кажучи, пульс активності мозку чітко коливається в строгому повільному ритмі. Що виразніші ці коливання, то ефективніше консолідується пам’ять. Чи можна посилити їх за допомогою зовнішнього стимулу й у такий спосіб покращити пам’ять сплячого?
▶ Ритм церебральної активності учасника експерименту під час сну можна виміряти за допомогою електроенцефалограми. Далі діяльність нейронів посилюють, умикаючи звуки, синхронізовані з ритмом мозку.
Цей експеримент німецького нейродослідника Яна Борна почався вдень зі списку слів, які слід було запам’ятати. Науковець з’ясував, що люди, які вночі слухали тони, синхронізовані з ритмом їхньої церебральної активності, зранку згадували помітно більше лексем, аніж ті, кого не стимулювали або стимулювали без синхронізації.
Це означає, що ми можемо досить легко вплинути на механізм, який консолідує нову інформацію під час сну, і покращити запам’ятовування матеріалу, вивченого в активному стані. Проте мрія про такі навушники, вдягнувши які на ніч, зранку прокидаєшся й говориш абсолютно новою мовою, усе одно залишається лише мрією[54].
Консолідація пам’яті відбувається під час фази повільного сну, коли церебральна активність монотонна й циклічна. Але це не єдиний режим роботи мозку, за якого тіло відпочиває. У фазі швидкого сну церебральна активність набагато складніша й схожа на діяльність мозку в пробудженому стані. У цей період особа усвідомлює суб’єктивний досвід у формі снів.
Коли людина прокидається посеред фази швидкого сну, то майже завжди чітко пам’ятає свої сновидіння. У протилежній фазі вона нічого не згадає. Якщо виходити із суб’єктивних вражень, то свідомість уві сні й після пробудження однакова. Уві сні ми можемо літати, говорити з людьми, які вже померли, гуляти в саду розбитих вагонів чи навіть не порушувати правил дорожнього руху. Óбрази у сновидіннях чіткі й виразні. Але чомусь ми забуваємо, що авторство цих історій належить нам. А отже, сприймаємо те, що сниться, як правдиву реальність, а не витвір власної уяви.
Головна різниця між свідомістю уві сні й після пробудження полягає в контролі. Коли ми спимо, то, як і хворі на шизофренію, не помічаємо, що самі вигадуємо віртуальний світ. Дивовижність снів полягає в тому, що мозок відмовляється визнати, що це звичайнісінькі галюцинації.
Якщо під час фази повільного сну активність мозку циклічна, то під час швидкого виникають різноманітні нейронні комбінації, здатні перекомпоновувати вже наявні шаблони нервової діяльності. Можливо, це метафора того, що відбувається в когнітивному вимірі? Невже фаза швидкого сну — це сприятливий стан для генерації нових ідей і поєднання роз’єднаних удень складових думки? Сновидіння — це фабрика креативного мислення?
У нашій культурі існує багато оповідей про революційні ідеї, що зародилися уві сні. Герой однієї з них — Авґуст Кекуле, який визначив структуру бензену — кільце з шести атомів карбону. Коли цей важливий момент в історії хімії набув розголосу, Кекуле відкрив секрет свого досягнення. Після багаторічних невдач ученого осяяло уві сні, коли йому наснився уроборос — змій, що ковтає свій хвіст, утворюючи замкнене коло. Щось схоже трапилося з Полом Маккартні, який прокинувся у квартирі на Вімпол-стрит із готовою мелодією до пісні Yesterday. Музикант кілька тижнів шукав у магазинах платівки й розпитував друзів, звідки цей мотив, вважаючи, що йому наснилося щось почуте раніше.
Одразу помітно потенційну проблему цих історій: наратив свідомості сплітається з вигадкою. Домисел проникає навіть у пам’ять, і ми з цілковитою впевненістю пригадуємо ситуацію, якої ніколи не було. Неймовірно, але людині можна навіяти спогад, у справжність якого вона повірить. І якщо хтось апелює до креативності уві сні, іноді виявляється, що це підступ і пастка.
Можливо, саме це припускав хімік Джон Вотіц, коли взявся ретельно реконструювати історію відкриття структури бензену. Він з’ясував, що за десять років до сну Кекуле ідею про кільце з атомів карбону висунув французький учений Оґюст Лоран. Вотіц дотримувався думки, що сон-одкровення був частиною плану Кекуле, який хотів приховати інтелектуальну крадіжку. Він умисне скористався ймовірністю, якої щиро боявся Пол Маккартні: що сон лише відтворив інформацію, отриману в реальному житті.