Існує ще одна здавна протоптана стежка соціальних та індивідуальних досліджень свідомості — уживання ліків, рослин, трав, кави, шоколаду, чаю, алкоголю, кокаїну, опіуму, марихуани… Речовин, які бувають стимулювальними, психоактивними, галюциногенними, снодійними й гіпнотичними. У кожній культурі існує традиція психофармакологічних експериментів і проведено чіткі паралелі між рослинами, їхніми частинами, екстрактами, синтетичними версіями з одного боку й незвичними психічними станами — з іншого. Ми поринемо у всесвіт наукового вивчення двох типів наркотиків, які змінюють вміст і плин свідомості, — канабісу й галюциногенних речовин.
Конопля — це рослина, що походить із Південної Азії й понад п’ять тисяч років використовувалась для виробництва одягу, вітрил, снастей і паперу. Її застосування як наркотичної речовини[60] також нараховує кілька тисячоліть і пояснює, чому поруч із мумією шамана з китайського регіону Сіньцзян лежав кошик із листям і насінням коноплі. Окрім того, свідчення про марихуану знаходимо в давньоєгипетських ієрогліфах та письменах, виявлених на муміях.
Бум законів, що забороняли вживання марихуани з рекреаційною та лікувальною метою, припав на 1970-ті, а тепер, через сорок років, хвиля почала спадати.
На практиці легальність будь-якого наркотику залежить від країни й періоду часу, але зазвичай не враховує особливості й механізми його біологічної дії. Потрібно розуміти, як кожен наркотик впливає на мозок і розум, щоб прийняти зважене рішення щодо його вживання на державному чи приватному рівні. Нині це особливо важливо для марихуани, щодо легалізації якої розгорілися справжні дебати.
У сімдесятих із розважальною метою найчастіше вживали три наркотики: марихуану, опіати (морфій і героїн) та кокаїн. Психоактивні складові й головні механізми дії двох останніх визначили раніше. А от про марихуану ніхто нічого не знав. Молодий болгарський хімік Рафаель Мешулам, здобувши докторський ступінь у Науково-дослідному інституті імені Вейцмана й завершивши перший самостійний проект у Рокфеллерському університеті, повернувся до Ізраїлю, щоб заповнити цю прогалину. Прагнення встановити зв’язок між хімічним складом канабісу і його впливом на тіло й розум саме по собі стало сміливою заявкою:
▶ «На мою думку, виокремлюючи наукові дисципліни, ми просто визнаємó свою обмежену здатність вивчати й розуміти деякі сфери науки. У природі кордонів між ними не існує».
Такий приголомшливий намір цілком відображає дослідницький стиль Мешулама. Певною мірою ця книжка з’явилася завдяки йому.
Його шлях не був (і не є) легким передусім через нелегальність речовини, яку дослідник вирішив вивчати. Більшість науковців навіть уявити не може, до яких хитрощів він удавався, щоб продовжувати роботу. По-перше, потрібно було дістати марихуану. Скориставшись попередньою співпрацею з військовими, Мешулам переконав ізраїльську поліцію передати йому п’ять кілограмів ліванського гашишу й розпочав тривале дослідження. Його метод полягав у тому, щоб відокремити майже сто хімічних складових марихуани й на мавпах простежити, які з них мають психоактивний вплив. Оскільки зрозуміти, чи перебуває мавпа під кайфом, непросто, науковець, визначаючи потенціал сполуки, орієнтувався на седативний ефект. Завдяки цьому 1964 року він виокремив Δ1-тетрагідроканабіол (Δ1-ТГК, зараз відомий як Δ9-ТГК) — головний компонент, який забезпечує вплив марихуани як психоактивної речовини. Інші, більш поширені в ній сполуки, наприклад канабідіол, такого ефекту не справляють. Проте на фізіологічному рівні вони діють як протизапальні засоби, а також заспокоюють гладеньку мускулатуру кровоносних судин, що, власне, і є підставою для медичного застосування марихуани.
Виявити активний складник рослини — перший крок до визначення механізмів її дії. Що ж відбувається в мозку й спричиняє нестримний апетит, сміх і зміни в сприйнятті? Другим великим відкриттям Мешулама стало виявлення в мозку рецептора, який реагує винятково на Δ9-ТГК. Рецептор — це молекулярний сенсор на поверхні нейрона. Активна сполука наркотику — ключ, який відмикає замок — відповідний рецептор. З-поміж безлічі замків у мозку Δ9-ТГК відмикає лише кілька, що називаються канабіноїдними рецепторами. На сьогодні нам відомо два типи: КБ1 (CB1), розкидані по нейронах у різних ділянках мозку, і КБ2 (CB2), що регулюють діяльність імунної системи[61].
Коли молекула потрапляє у відповідний рецептор на поверхні нейрона, вона зумовлює в ньому різноманітні зміни: активує, деактивує, посилює чутливість або трансформує способи комунікації із сусідами. І так одночасно в мільйонах клітин мозку, які мають рецептори цього типу. Але якщо в нейрона немає рецептора для Δ9-ТГК, молекула на нього ніяк не подіє.
60
Якщо слово
61
Ми знаємо, що існують інші, ще не виявлені рецептори, адже, якщо заблокувати КБ1 і КБ2 (прикрити щілини замків), вплив канабісу на фізіологічному й когнітивному рівнях не припиняється.