Молекули не завжди ідеально підходять до рецептора. Іноді ключ не може відімкнути замок. Але що більше він пасує, то яскравіша й сильніша реакція на наркотик. Вивчаючи хімічну структуру канабісу, Мешулам зміг синтезувати сполуку, у сотні разів ефективнішу, ніж Δ9-ТГК. Ефект від п’яти грамів цієї речовини еквівалентний дії одинадцяти кілограмів марихуани.
Чому нейрони в людському мозку мають спеціальні рецептори для рослини, яка росте в Південній Азії? Дивно: існує механізм для сприйняття наркотику, який століттями ріс в окремій частині планети. Невже в людей, що не вживають канабіс, ця система зовсім не задіяна? Такі поширені в мозку рецептори сиділи без роботи, чекаючи, поки марихуана стане популярною?
Відповідь — «ні». Канабіноїдна система — це важливий регуляторний елемент мозку, байдуже, куримо ми траву чи ні. Секрет у тому, що тіло виробляє власну версію канабісу.
Через тридцять років після виявлення ТГК (плоди науки зріють повільно), у 1992 році, Мешулам (старший, але не менш наполегливий) зробив третє важливе відкриття: тіло природно синтезує сполуку, яка діє так само, як канабіс. Дослідник назвав її анандамід, тому що за хімічними властивостями це амід, який викликає ананду (у перекладі із санскриту — блаженство).
Це означає, що кожен із нас у непроникній і потаємній тиші свого організму виробляє канабіс. Під час уживання марихуани канабіноїдні рецептори активуються значно сильніше, ніж під впливом анандаміду.
Більшість наркотиків діє так само. Ендорфіни (опіоїди внутрішнього походження), які тіло, приміром, синтезує під час бігу, активують опіоїдні рецептори набагато слабкіше, ніж морфін чи героїн.
Ця відмінність відіграє ключову роль. Часто трапляється так, що дві сполуки кардинально відрізняються не механізмом дії, а дозою. Наприклад, за однаковим принципом працюють риталін і кокаїн.
Перший препарат цілком легальний і призначений для лікування дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Не будемо заглиблюватися в дискусію про виправданість його застосування: зрозуміло, що з точки зору звикання риталіну до кокаїну дуже далеко. А причина цієї суттєвої відмінності полягає винятково в концентрації[62].
Канабіноїдні рецептори КБ1 розкидані по всьому мозку. Цим вони відрізняються від дофамінових рецепторів (для кокаїну), які розташовані лише в окремих відділах. Отже, під час уживання марихуани армія нейронів у різних церебральних областях починає функціонувати по-іншому. Сьогодні ми маємо точні дані про окремі біохімічні аспекти дії канабісу. Наприклад, у гіпоталамусі існують нейрони ПОМК, що синтезують гормон, який регулює ситість і пригнічує апетит. Активація рецептора КБ1 спричиняє структурні зміни, і нейрони починають виробляти інший гормон, який, навпаки, стимулює апетит. Докладний біохімічний аналіз гормональної фабрики мозку пояснює, звідки береться хавчик — знайомий усім шанувальникам марихуани невситимий голод, який не зникає, скільки б людина не з’їла.
І якщо відношення між канабісом та апетитом цілком зрозуміле, то взаємозв’язки між біохімічними, фізіологічними й психологічними аспектами впливу наркотику на розум залишаються незвіданими. Ті, хто курить марихуану чи споживає їжу з її домішками, відчувають, що їхня свідомість змінюється. Як науці дослідити настільки суб’єктивний вимір сприйняття? Ідеться не про те, скільки ми можемо запам’ятати чи як швидко розв’язуємо приклади після косяка, а про глибоку інтроспективну проблему. Перебудова мислення після вживання канабісу — таємниця, і наука поки що торкнулася лише верхівки цього айсберга.
Обмежені наукові дані про когнітивний вплив канабісу передусім зумовлені його нелегальним статусом. Стежка, яку проторував у хащах невідання Мешулам, — радше виняток. Не набагато легше знайти однозначні висновки в досить мізерному обсязі наукової літератури. Одразу виринають суперечливі результати: то марихуана впливає на пам’ять, то не впливає. То вона кардинально змінює здатність концентруватися, то зовсім її не зачіпає.
Ми не звикли до таких розбіжностей у науковій літературі, але вони існують і в інших галузях. Ось нефармакологічна аналогія: дитина годинами грає у комп’ютерні ігри — це добре чи погано? На батьків, які хочуть знайти інформацію з цього питання й належно контролювати час, який дитина проводить за монітором, чекає повний абзац. Одне дослідження фіксує позитивний вплив ігор на когнітивний розвиток, увагу й пам’ять, тоді як інше попереджає, що вони шкодять соціалізації, тощо…
62
Парацельс сформулював цей принцип ще в XV столітті: «Усе є отрута, усе є ліки, тільки доза відрізняє одне від іншого».