Цей дисонанс має кілька пояснень. По-перше, існує не один, а багато видів марихуани. Різняться концентрація й інгредієнти (більше чи менше ТГК), способи вживання, кількість і метаболізм людини. Ось зрозуміліший приклад: це те саме, що намагатися раз і назавжди визначити, добре чи погано їсти солодощі. Усе залежить від кількості цукру й типу сахаридів, а також від споживача (це людина з ожирінням, діабетом чи з анорексією й гіпоглікемією?).
Існування такої кількості досліджень із різними висновками означає, що можливі ризики, пов’язані з марихуаною, не універсальні. Узагальнивши всі наявні студії, можемо зауважити єдине однозначне спостереження: у процесі й протягом певного часу після вживання канабісу в підлітків і людей із уже наявними психічними патологіями зростає загроза розвитку психічних розладів. Також не тільки марихуана, а й більшість наркотиків демонструє сильну кореляцію між віком, коли людина почала їх уживати, і ймовірністю розвитку залежності. Що молодша людина, то більш імовірно, що речовина викличе в неї звикання.
Полегшення болю й пошук задоволення розділені тонкою межею, навіть якщо суспільство будує поверх неї височенну стіну. Вважають прийнятним накачувати наркотиками того, хто страждає від болю, але людині, яка почувається нормально, проте хотіла б трохи краще, забороняють навіть мінімальну дозу. Цю асиметрію видно і в науці, що здебільшого прагне з’ясувати шкідливий вплив марихуани, а не можливі позитивні ефекти.
Практично всі дослідження марихуани намагаються визначити, чи віддаляє вона нас від гаданої нормальності. А от праці, які б з’ясовували, чи можна розширити й покращити межі нормальності, знайти важко. Щось схоже відбувалося понад тридцять років тому в психології, сконцентрованій винятково на поліпшенні стану людей, що страждали на депресію, тривожність чи фобії. Мартін Селіґман та інші науковці змінили цю траєкторію, започаткувавши позитивну психологію, яка досліджує, як покращити норму.
Поява позитивної фармакології зробить науку справедливішою. У літературі знамена цієї ідеї підняв Олдос Гакслі, створивши «Двері сприйняття», але наукова спільнота її проігнорувала. Такий напрям досліджень виникне, коли ми перестанемо розглядати тільки ймовірну шкоду від канабісу й захочемо дізнатися, чи допомагає він підвищити якість життя. Звісно, ніхто не стверджує, що марихуана — це добре. Наше завдання — зрозуміти, наскільки вона поліпшує щоденне життя, приміром, спонукає частіше сміятися, соціалізуватися, радіти й краще кохатися. Нам слід покласти на шальки терезів позитивні ефекти й реальні ризики (які справді є, а в окремих випадках навіть значні) й приймати дійсно зважені рішення на особистому, суспільному й політичному рівні.
Один із найвідоміших науково-популярних авторів Карл Саґан, який написав книжку «Космос», уперше спробував марихуану, коли вже був знаним дослідником[63]. Як зазвичай і буває, перший досвід виявився цілковитим фіаско, і затятий скептик Саґан припускав, що справа в ефекті плацебо. Проте за свідченнями його канабісного альтер-его містера Ікс після кількох спроб наркотик таки подіяв:
▶ «Я дивився на полум’я свічки й виявив, що в серцевині полум’я з неймовірною байдужістю стоїть іспанець у темному капелюсі, під яким не видно обличчя […]. До речі, дивитися на вогонь під дією наркотиків, особливо крізь калейдоскоп із трьома дзеркалами, що відображають об’єкти навколо, — це неймовірно зворушливий і гарний досвід».
Містер Ікс, як і в усвідомленому сні, не плутає маніпуляції над сприйняттям із реальністю:
▶ «Треба зазначити, що я жодного разу не думав, що ці речі “справді” існують. Я знав, що немає ніякого “фольксвагена” на стелі і вогнестійкого чоловічка з емблеми «Сандеман» у полум’ї. Не думаю, що в цьому досвіді є щось суперечливе. Просто якась частина мене створювала óбрази, які в щоденному житті видаються абсурдними, а інша була своєрідним спостерігачем. І десь половину задоволення становило захоплення глядача роботою творця».
Зміни під впливом канабісу охоплювали не лише царину зорових образів. Мабуть, насправді найсуттєвіше модифікувалося слухове сприйняття.
▶ «Я вперше зміг розрізнити окремі ноти тризвучного акорду й багатство поліфонії. Потім я дізнався, що професійні музиканти можуть легко відтворювати подумки кілька партій одночасно, але зі мною такого раніше не траплялося».
63
Зв’язок між наркотиками й професійним успіхом також не завжди фатальний. Хоча багато людей вважають це вигадкою, існує історія про Адріана Каландріаро, який, записавши дві дуже екстравагантні платівки, намагався подолати творчу кризу в такий спосіб: він замкнувся в кімнаті з блокнотом, ручкою й двома тисячами доз ЛСД. Каландріаро перебував у безперервному трипі від 14 травня 1992 року до середини квітня 1998 року. За цей період музикант вивчився на стоматолога, створив консалтингову фірму, одружився, завів двох дітей, пса Августо й банківський рахунок із двома мільйонами доларів в Уругваї. Зараз він щасливий, але трохи сумує за музикою (з книжки Пітера Капусотто).