Міф про вроджений талант постав на підґрунті виняткових випадків, історій і фото невинних юних облич вундеркіндів, які тусуються зі знаменитостями світового рівня. Психологи Вільям Чейз і Герберт Саймон розвінчали цей образ, докладно вивчивши розвиток геніальних шахістів. Кожен із цих гросмейстерів досягнув неймовірно високого рівня майстерності, лише витративши на тренування десять тисяч годин. Те, що вважали ранньою обдарованістю, — насправді результат інтенсивної профільної практики змалку.
Замкнуте коло працює приблизно так: батьки малого Ікс переконують себе, що їхня дитина — скрипаль-віртуоз, тому підтримують у ньому впевненість і мотивацію для тренувань. Зрештою Ікс суттєво вдосконалює свої вміння й починає здаватися талановитим. Ставитися до людини так, наче вона геній, — ефективний спосіб зробити її саме такою. Схоже на провіщення, яке здійснюється саме по собі. Але це не просто психологічна версія «Я думаю, отже, я існую». Провіщення запускає низку процесів, які каталізують набагато складніший аспект навчання — допомагають протистояти нудьзі монотонної практики.
Але в це важко повірити, особливо коли йдеться про найбільш унікальні винятки. Що робити з очевидними фактами? Наприклад, що футбольний геній Мессі виявлявся з дуже раннього віку. Як узгодити детальний експертний аналіз розвитку з тим, що підказує інтуїція?
По-перше, аргумент вправляння не заперечує існування окремих вроджених передумов[74]. Стверджувати, що Мессі у вісім років не був експертом, неправильно. У нього було більше досвіду у футболі, ніж у переважної частини жителів планети в цьому віці. По-друге, існують сотні, навіть тисячі дітей, які виробляють із м’ячем неймовірні речі.
Але тільки один хлопчик став Лео Мессі. Люди помиляються, коли думають, що можливо передбачити, яка дитина колись стане генієм. Психолог Андрес Ерікссон скрупульозно стежив за освітою віртуозів із різних сфер і довів, що майже нереально визначити майбутні досягнення особи з її результатів на початкових етапах. Це контрольний і дуже показовий удар по наших уявленнях про виховання таланту й зусилля.
Експерт і новачок послуговуються у своїх рішеннях абсолютно різними системами й нейронними ланцюгами. Досконало вивчити щось не означає вдосконалити мозковий процес, за допомогою якого ми розв’язували проблему вперше. Рішення набагато радикальніше: замінити його іншими механізмами й структурами. Уперше на цю ідею науковців наштовхнуло відоме дослідження Чейза і Саймона, у якому взяли участь професійні гравці в шахи.
Деякі шахісти час від часу практикують цирковий трюк — грають із зав’язаними очима — і іноді досягають у цьому неймовірної спритності. Міґель Найдорф зіграв сорок п’ять різних партій наосліп одночасно. Він виграв тридцять дев’ять, чотири закінчив унічию й тільки дві програв. Це світовий рекорд одночасної гри.
У 1939 році він приїхав до Аргентини для участі в шаховій олімпіаді як представник Польщі. Найдорф був євреєм і через початок Другої світової війни вирішив не повертатися до Європи. Його дружина, донька, батьки й четверо братів померли в концентраційному таборі. У 1972 році Найдорф пояснив особисті причини, які крилися за неймовірним рекордом: «Я зробив це не для того, щоб щось довести собі й іншим. Просто сподівався, що новина дійде до Німеччини, Польщі й Росії і хтось із членів моєї родини прочитає її та зв’яжеться зі мною». Але цього не сталося. Грандіозна демонстрація людської майстерності зрештою виявилася боротьбою проти самотності[75].
На сорока п’яти дошках було тисяча чотириста сорок фігур, зокрема дев’яносто королів і сімсот двадцять пішаків. Найдорф із зав’язаними очима стежив за кожною, одночасно керуючи сорока п’ятьма арміями, половина — білі, половина — чорні. Звісно, цій унікальній, справді обдарованій людині потрібна була дивовижна пам’ять, щоб це зробити. Чи ні?
Кожен гросмейстер, кілька секунд подивившись на шахову діаграму, може її досконало відтворити в пам’яті. Він розставить фігури саме там, де треба, без жодних зусиль, ніби руки живуть окремим життям. А от якщо дати аналогічне завдання людині, яка нічого не розуміє в шахах, вона пригадає розташування максимум чотирьох-п’яти фігур. Виникає враження, що в шахістів набагато краща пам’ять. Але це не зовсім так.
74
Наприклад, Ману Джінобілі з його зростом, очевидно, має здібності до баскетболу, а містер Ікс із його ім’ям — до скрипки.
75
Онук Найдорфа розповів мені, що дону Міґелю вдалося знайти тільки одну з двоюрідних сестер, і то випадково. У метро в Нью-Йорку вони обоє помітили свою схожість, заговорили й виявили, що пов’язані кревними узами.