Чейз і Саймон довели це за допомогою діаграм, де фігури були розташовані цілком довільно. У таких умовах гросмейстери, як і решта людей, відтворювали тільки кілька позицій. Пам’ять у шахістів зовсім не дивовижна, вони просто мають практично натреновану здатність створювати візуальний або словесний наратив абстрактної задачі. Це відкриття стосується не тільки шахів, а й будь-якої галузі людських знань. Наприклад, кожен може запам’ятати пісню «Бітлз», але не зможе згадати набір тих самих слів у довільному порядку. А зараз спробуйте запам’ятати це довге, але не складне речення. А тепер ось це: речення, але це довге спробуйте а не складне зараз запам’ятати. Пісню легко вивчити, тому що текст і музика створюють наратив. Ми запам’ятовуємо не кожне слово окремо, а весь шлях, який вони прокладають.
Перейнявши естафету Сократа й Менона, Чейз і Саймон натрапили на таємну стежку до майстерності й знання. І, як виявилося, секрет у тому, щоб використовувати старі нейронні ланцюги, поки вони не адаптуються до нових функцій.
Мнемонічні техніки часто плутають із геніальністю. Ми віримо: якщо людина жонглює кульками, вона мастак, якщо спогадами — геній. Але ці два фокуси не так уже й відрізняються. Розвинути потужну пам’ять так само реально, як навчитися грати в теніс. Рецепт незмінний: практика, зусилля, мотивація й візуалізація.
Коли книжки були рідкістю, усі історії передавали усно. Щоб урятувати їх від забуття, люди використовували свій мозок як репозитарій. Через необхідність вони часто зазубрювали все механічно. У цей період виникла найвідоміша мнемонічна техніка, названа палацом пам’яті. Її авторство приписують Симоніду, давньогрецькому ліричному поетові з острова Кеос. Згідно з відомою нам історією, коли у Фессалії обвалився палац, він єдиний урятувався. Тіла були геть спотворені, тому впізнати й поховати їх із відповідними почестями було б неможливо, якби не пам’ять Симоніда. Той приголомшено виявив, що може чітко пригадати, де сидів кожен гість, коли будівля обвалилася. Завдяки цій трагедії він відкрив фантастичну техніку — палац пам’яті. Симонід зрозумів, що може запам’ятати будь-який довільний список об’єктів, якщо візуалізує їх у палаці. Це стало початком сучасної мнемотехніки.
Завдяки своєму палацу Симонід визначив унікальну особливість людської пам’яті. Техніка працює, тому що ми володіємо неймовірною просторовою пам’яттю. Не вірите? Подумайте, скільки мап і маршрутів (піших і транспортних) різними містечками й містами ви можете згадати. Зерно, яке посадив Симонід, дало щедрий урожай 2014 року, коли Джон О’Кіф і норвезька пара Мей-Брітт та Едвард Мозери здобули Нобелівську премію за відкриття системи координат у гіпокампі, яка об’єднує цю колосальну просторову пам’ять. Ця давня система краще збереглася в невеликих гризунів — незрівнянних штурманів, ніж у наших громіздких мізках. Розуміти своє положення в просторі було важливо завжди. На відміну від запам’ятовування столиць країн, чисел та інших речей, якого еволюція ніколи не вимагала від нашого мозку.
І це важлива думка. Повторно використовувати структури мозку, які раніше виконували інші функції, й адаптувати їх до нових культурних потреб — ідеальний сценарій. Палац пам’яті тут хрестоматійний приклад. Нам важко закарбувати в мозку числа, імена чи список покупок. Але згадати сотні вулиць, закутки й схованки батьківської оселі чи будинку друзів дитинства — суща дрібниця. Палац пам’яті працює на перетині двох світів: інформації, яку важко, але необхідно запам’ятати, і простору, де наша пам’ять почувається як удома.
▶ Прочитайте цей список і спробуйте його запам’ятати за тридцять секунд: серветка, телефон, підкова, сир, краватка, дощ, каное, мурашник, лінійка, чай, гарбуз, палець, слон, барбекю, акордеон.
Тепер заплющте очі й спробуйте повторити їх в аналогічному порядку. На перший погляд, це складне, майже нереальне завдання. Але ті, хто вже збудував свій палац, хоча на це піде кілька годин роботи, легко відтворюють подібний список. Це може бути відчинений чи зачинений палац, багатоквартирний будинок чи вілла. Усе, що вам потрібно, — іти кімнатами й закутками й по черзі розташовувати в них перелічені об’єкти. Але просто їх називати недостатньо. У кожній кімнаті ви створюєте яскравий образ залишеного об’єкта. Цей образ повинен бути емоційно зарядженим, можливо, із сексуальним, жорстоким чи огидним підтекстом. Незвична уявна прогулянка своїм палацом, під час якої ми зазираємо до кожної кімнати й бачимо епатажні óбрази з потрібними предметами, залишиться в пам’яті довше, ніж слова.