Отже, надзвичайна пам’ять спирається на вдало дібрані óбрази об’єктів, які ми хочемо зафіксувати. Запам’ятовування перетворюється на творче завдання, яке поєднує архітектуру, дизайн і фотографію. Замість звичної суворої й пасивної функції нашого мислення ми отримуємо креативну вправу.
Якщо коротко, то покращити пам’ять — значить не збільшити шухляду, де припадають пилом спогади. Основа пам’яті не схожа на м’яз, який можна натренувати й зміцнити. Коли технології досягли потрібного рівня, Елінор Маґвайр підтвердила це припущення, дослідивши фабрику спогадів. Вона з’ясувала, що мозок людей із рекордною пам’яттю анатомічно нічим не відрізняється від усіх інших. Їхні інтелект і здатність запам’ятовувати речі поза своєю спеціалізацією виявилися цілком звичайними, як і в гросмейстерів-віртуозів. Ці рекордсмени вирізнялися тільки використанням просторових структур для зберігання даних. Їм удалося перетворити свої мапи так, щоб за їх допомогою запам’ятовувати довільні об’єкти.
Коли ми вчимося бачити, відбувається приголомшлива церебральна трансформація. Це стається на дуже ранньому етапі життя, тому жодних спогадів про те, як виглядав світ доти, не залишається. Наша візуальна система за частку секунди визначає в потоці світла форми й емоції, і це відбувається без жодних зусиль чи свідомого розуміння, що треба щось зробити. Але перетворити світло на форми — настільки складне завдання, що ми досі не сконструювали здатних на це машин. Рóботи виходять у відкритий космос, керують літаками, грають у шахи краще, ніж найвідоміші гросмейстери, але не можуть бачити.
Для того щоб зрозуміти, як мозку вдається це робити, почнімо з обмежень: з’ясуймо, за яких умов на нього чекає поразка. Для цього пропоную простий, але красномовний приклад. Якщо вже ми розмірковуємо про здатність бачити, тут зображення заміняє тисячу слів.
Два об’єкти на наведених рисунках дуже схожі. І, звісно, дуже помітні. Але якщо занурити їх в океан штрихів, станеться дивна річ. Зорова система мозку поведеться абсолютно по-різному. Об’єкт праворуч неможливо не помітити, наче він іншого кольору й виділяється в прямому значенні слова. Об’єкт ліворуч поводиться по-іншому. Ми бачимо змійку зі штрихів, тільки старанно придивившись, а сприйняття нестабільне: варто сфокусуватися на одній частині, як інша потопає в текстурі.
Об’єкт, який ми помічаємо одразу, можна порівняти з мелодією, що звучить гармонійно й сприймається як одне ціле, другий об’єкт — із випадковими звуками. Візуальна система, як і музика, має правила, які визначають організацію зображення й диктують, що ми сприймаємо й запам’ятовуємо. Природно й цілісно згрупований об’єкт, обробка якого не потребує багатьох зусиль, називають гештальтом. Цей термін запропонувала група психологів, що на початку ХХ століття відкрили закони, за якими зорова система конструює форми. Ми засвоюємо ці правила, як і правила мови.
Далі ми розглянемо, як це працює. Чи можна натренувати й змінити мозок так, щоб він майже миттєво й автоматично помічав будь-який об’єкт? Відповідаючи на це запитання, ми окреслимо теорію людського навчання.
Сьогодні більшість кремнієвих комп’ютерів працюють з одним-двома процесорами. Вони здійснюють обчислення дуже швидко, але можуть опрацьовувати тільки одне завдання за раз. Натомість наш мозок — це дуже потужна машина паралельної дії, яка одночасно виконує мільйони розрахунків. Мабуть, це його головна особливість, яка дозволяє швидко й ефективно розв’язувати проблеми, які ми досі не можемо делегувати навіть найпотужнішим комп’ютерам. Розробники обчислювальної техніки докладають багато зусиль для розробки паралельних комп’ютерів, але результати їхніх старань непевні. Перед науковцями в цій галузі постають дві фундаментальні проблеми: знайти спосіб дешево виробляти необхідну кількість процесорів і навчити їх ділитися інформацією.
У паралельних комп’ютерах кожен процесор виконує своє завдання. Але результати колективної роботи потрібно координувати. Те, як мозок об’єднує всю інформацію, опрацьовану паралельно, залишається таємницею. Цей аспект його діяльності тісно пов’язаний зі свідомістю. А отже, якщо ми зрозуміємо, як мозок зводить докупи великомасштабні розрахунки, то наблизимося до сутності механізмів свідомості, а також збагнемо процес навчання.
Секрет віртуозності у певній діяльності — адаптування паралельної апаратури мозку до нових функцій. Видатні математики бачать математику. Гросмейстери бачать шахи. І причина криється в тому, що зорова кора — це найдосконаліша відома людству машина паралельної дії.